This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Заворожена принцеса

Жив, де не жив, старий корчмар, а в того корчмаря були два сини. Один звався Грицем, а другий Данилом. Той Гриць ходив надутий і гордий. А Данило був спокійний і лагідний, тому всі його любили й називали частіше Даньком. Та старий корчмар не раз казав:

— Побачите, що з Гриця вийде великий пан, а з Данька не буде ніякого набутку.

Та одного разу сталося таке, що до корчми зайшли два пани. Доки Данько подавав на стіл, Гриць із вітцем розговорилися з гостями. Один із панів почав розповідати, що не так уже й далеко звідси стоїть високий замок, а у тому замку є заворожена принцеса і зняти з неї чари годен лише той, хто щасливо видержить три випробування. Твердо пообіцяно, що хто таке докаже і тим врятує королівську доньку, той дістане її за жону, а з нею — й королівство.

Ой, Гриця одразу штовхнула в бік та звістка — а що, якби вистояв ті випробування? Великий пан, а може, й сам король міг би стати з нього! Сказав про те швиденько вітцеві і замість того, аби ліпше обміркувати діло, він — як ото кажуть, біг пес через овес, — зладився в дорогу. Напхав кишені та капшука золотом, скочив на коня.

Скаче, скаче на коні геть довго. І раз лише видить — посеред дороги стоїть якась купина, а навколо неї — страшно скільки мурашні. Коли він наблизився, то велика червона мурашка почала просити:

— Гей, витязю, не розтопчи нам хижку. Повір, не пошкодуєш. За добро чекай добра!

Але хлопець пропустив прохання коло вух, як би нічого і не чув. Навів коня на саме мурашине гніздо, розтоптав його і поскакав далі. Гей, яку біду вчинив мурашкам! І я певний, не благословення посилали слідом за тим витязем, що понісся на коні галопом.

Отак, скачучи, Гриць виїхав до якогось озера, у котрому плавало дванадцять качок. І не знати, чи тямив, що чинить, бо відразу зійшов із коня і почав метати у качок дрібними камінцями. Тоді до нього заговорив качур:

— Ей, витязю славний, не жбурляй ти у нас камінцями, бо ще якусь качку вдариш по голові!

Але Гриць кидав камінцями, доки йому хотілося. На щастя,не втрапив ані в одну качку. Коли нарозважався, поїхав собі далі.

Кінь довго біг і добіг до хащі, в якій стояв замок. Його дах і вежа світилися вже здалека, і так вам блищали, що той блиск сліпив коня, і кінь не міг ступити ні кроку. Треба було коневі пов’язати очі — аж так дійшов помалу до воріт. Гриць зіскочив із коня і став відкривати великі ворота, але, зрозуміло, вони не відчинялися. Тоді почав бити кулаком, а далі взяв у руки тяжкий камінище і загупав ним. Словом, зчинив такий страшний шум, як би став під замком сам цар-поганин або якийсь заклятий король.

На той гримкіт збоку від воріт відкрилося віконце, виглянула з нього стара баба і звідає витязя:

— Ну, хто там, чого треба?

Леґінь гордо відказав:

— Я — витязь Гриць, який визволить заворожену принцесу!

На те стара закрила віконечко, і треба було довго ще чекати, доки відчинилися ворота, у котрі гордо ступив Гриць. Баба за ним замкнула ворота, узяла на плечі великий міх проса і повела гостя на один красний луг. Там розтрясла просо і сказала легіневі так:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, яке я розтрясла, але гляди, аби ні одного зернятка не сміло пропасти.

І стара лишила легіня самого. Він ліг на траву та й почав визбирувати зернятка. Уже назбирав стільки, що дно міха злегка накривалося, а тоді подумав собі й каже:

— Ачей, я не наївся дурних грибів, аби старій бабі визбирував просо, яке й полічити не можна! Ба, ліпше я на травичці висплюся!

Так він і вчинив. Ліг собі й заснув. Коли протер очі, над ним стояла стара баба. Увиділа, що міх майже порожній, покрутила головою й каже:

— Недобре-то так!

І одразу залишила Гриця. А він заснув і знову спав собі спокійно аж до ранку, просо й не снилося йому.

Пробудився — над ним стара баба, а в неї дванадцять золотих ключів. Вона взяла легіня за руку і повела на середину лугу, де було красне озеро. Там кинула у воду дванадцять ключів і наказала хлопцеві:

— Доки сонце зайде, маєш найти оті ключі!

І з тим пішла геть. А Грицеві й на гадці не було глядати ключі. Лише одне вертілося йому в голові: коли вже його пропустять у замок!

На заході сонця прийшла стара баба. Увиділа, що в хлопця — жодного ключа, і мовчки покрутила головою. Тоді взяла його за руку та й Повела в замок.

Ну, тут Гриць мав на що вилуплювати очі! Усе було із чистого золота, срібла та діамантів. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої стояли три дівчини, накриті з головою прозорим покривалом. Усі три були такі-такі схожі, що годі би між ними знайти якусь різницю. Ну, легіню, тепер бережися!

Стара баба мовила:

— Ти, витязю, взявся за три випробування, аби визволити з чарів заворожену принцесу. Два з них ти не видержав, тепер маєш третє. Вгадай, котра з трьох дівчат — принцеса. Даю тобі на думання годину.

Але Гриць не хотів сушити собі голову аж цілу годину, він одразу випалив:

— Я собі гадаю, що принцеса та, котра стоїть справа.

На те слово троє невідомих скинули із себе легенькі покривала, і виявилося, що принцеса була посередині, а з боків стояли змії-шаркані. Нараз ті два змії прискочили до хлопця, схопили його й викинули крізь вікно у страшне провалля, де він розтовкся геть на дрібний мак. З такого вже ніколи не постане чоловік!

Гей, а дома усе ще чекали, коли вже син заведе до хижі невістку-принцесу! Чекали, чекали, але все даремно. І одного разу Данько почав казати:

— Дорогий мій няньку, я піду за Грицем, — а може, він впав у якусь біду і я йому поможу? Та й хто знає — може, мені вдасться визволити з чарів заворожену принцесу і я на ній оженюся.

Старий на те не сказав ні слова. Та й не заперечував. Має син охоту — най іде!

А Данько не дуже церемонився — узяв цураву тайстру положив собі окраєць хліба і так, як був, пішки подався у світ.

Ішов, ішов і посеред дороги увидів купину. Але він зробив не так, як його старший брат, а обережно обійшов мурашине гніздо, аби не розтоптати. Червона мурашка похвалила хлопця і сказала, що за доброту вони йому віддячать.

Данько пішов далі й так само увидів перед собою озеро, у котрому плавало дванадцять качок. Уже сів перепочити і сунув руку в тайстру, аби дещо поїсти. Крихти хліба згріб у жменю і кинув у воду. Качки видзьобали їх, а качур подякував і також сказав, що за доброту віддячаться хлопцеві.

Данько перепочив, мало перекусив та й подибав далі. Помалу-помалу й дійшов до воріт замку. Тут, як і годиться, став чекати, не ламався в заперті ворота. Стара увиділа його, відчинила маленьке віконце і зазвідала — хто він, чого хоче. Данько відповів м’яким голосом:

— Я би хотів, бабко, визволити з чарів заворожену принцесу.

На те стара відкрила ворота і пропустила гостя. Вона взяла на плече міх проса і повела хлопця на красний лужок. Там порозтрясувала просо і мовила Данькові:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, котре я розсіяла. Але гляди, аби не пропало ні одного зернятка!

Стара собі пішла. Данько тяжко-претяжко зітхнув і взявся за діло. Можете повірити, не споро йшла робота.

Раз лише Данько видить, що коло нього з’явилася страхота мурашок і всі збирають просо та носять у міх.

Минув зовсім малий час — зернятка вже були в міху, хоч сонце стояло ще геть високо — на кілька тичок. Червона мурашка, що теж була тут, сказала Данькові:

— За те, що по дорозі ти не розтоптав нашого гнізда, ми з вдячністю прийшли тобі допомогти. За добро ми платимо добром.

По сих словах мурашки позникали. Глипнув Данько, а перед ним — баба. Вона увиділа, що просо до зернини зібрано у міх, і сказала, що все дуже добре. Тоді взяла Данька за руку і повела в замок. Відчинила хлопцеві одну красну кімнату, де міг собі добре поспати до ранку. А вранці стара баба прийшла знову і принесла з собою дванадцять золотих ключів. Вона взяла Данька за руку і спустилася із ним на середину лугу, де було красне озеро. Ключі кинула у воду та й каже Данькові:

— До полудня маєш їх знайти!

Сказала й пішла геть. Данько почав ламати собі голову — що йому чинити? Але недовго міркував, як явити золоті ключі, бо глипнув у бік озера і увидів, що просто до нього підпливає дванадцять качок і в кожної у дзьобі по одному ключику! Вийшли качки на берег і всі ключі передали хлопцеві. А качур пояснив, що то вони віддячили за крихтини хліба, які Данько кинув у воду качкам, коли йшов сюди, — вони за добре діло віддячують добром.

Необавки прийшла стара баба, увиділа ключі у Данька і каже:

— Дуже добре!

Тоді взяла його за руку та й повела в замок. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої
стояли три дівчини і всі три однакові, під якимсь прозорим покривалом. І стара сказала: — Ну, дорогий -синку, узявся ш визволити з чарів заворожену принцесу. Два випробування щасливо видержав. А тут буде третє. Маєш відгадати, котра із трьох дівок — королівська донька. Даю тобі на думання годину. Коли не берешся, то йди собі туди, звідки ти прийшов, бо інакше пропадеш навіки.

Данько зостався на годину сам і думав-відгадував. Коли стара вернулася хлопець відповів:

— Я собі гадаю, що королівська донька мала би стояти посередині.

По тих словах троє невідомих зняли із себе покривала. І справді, посередині була поставна, як русалочка, молода принцеса, а з обох боків стояли змії-шаркані, котрі одразу вилетіли у відчинене вікно.

Тоді королівська донька ступила до Данька і мовила йому такі слова:

— Ти визволив мене, славний витязю, і за те я тобі вдячна. Коли хочеш — будь від сього дня моїм чоловіком і господарем!

У Данька з грудей мало не вискочило серце. Він полюбив принцесу — поставну, як русалочка, і радо прийняв її руку, а їй віддав свою.

Скоро вони побралися, відгуляли велике весілля і жили щасливо, доки не повмирали.

Рубрика: баба, діти, царівна, чоловік.