Наверх ↑
 

Заворожена принцеса

Жив, де не жив, старий корчмар, а в того корчмаря були два сини. Один звався Грицем, а другий Данилом. Той Гриць ходив надутий і гордий. А Данило був спокійний і лагідний, тому всі його любили й називали частіше Даньком. Та старий корчмар не раз казав:

— Побачите, що з Гриця вийде великий пан, а з Данька не буде ніякого набутку.

Та одного разу сталося таке, що до корчми зайшли два пани. Доки Данько подавав на стіл, Гриць із вітцем розговорилися з гостями. Один із панів почав розповідати, що не так уже й далеко звідси стоїть високий замок, а у тому замку є заворожена принцеса і зняти з неї чари годен лише той, хто щасливо видержить три випробування. Твердо пообіцяно, що хто таке докаже і тим врятує королівську доньку, той дістане її за жону, а з нею — й королівство.

Ой, Гриця одразу штовхнула в бік та звістка — а що, якби вистояв ті випробування? Великий пан, а може, й сам король міг би стати з нього! Сказав про те швиденько вітцеві і замість того, аби ліпше обміркувати діло, він — як ото кажуть, біг пес через овес, — зладився в дорогу. Напхав кишені та капшука золотом, скочив на коня.

Скаче, скаче на коні геть довго. І раз лише видить — посеред дороги стоїть якась купина, а навколо неї — страшно скільки мурашні. Коли він наблизився, то велика червона мурашка почала просити:

— Гей, витязю, не розтопчи нам хижку. Повір, не пошкодуєш. За добро чекай добра!

Але хлопець пропустив прохання коло вух, як би нічого і не чув. Навів коня на саме мурашине гніздо, розтоптав його і поскакав далі. Гей, яку біду вчинив мурашкам! І я певний, не благословення посилали слідом за тим витязем, що понісся на коні галопом.

Отак, скачучи, Гриць виїхав до якогось озера, у котрому плавало дванадцять качок. І не знати, чи тямив, що чинить, бо відразу зійшов із коня і почав метати у качок дрібними камінцями. Тоді до нього заговорив качур:

— Ей, витязю славний, не жбурляй ти у нас камінцями, бо ще якусь качку вдариш по голові!

Але Гриць кидав камінцями, доки йому хотілося. На щастя,не втрапив ані в одну качку. Коли нарозважався, поїхав собі далі.

Кінь довго біг і добіг до хащі, в якій стояв замок. Його дах і вежа світилися вже здалека, і так вам блищали, що той блиск сліпив коня, і кінь не міг ступити ні кроку. Треба було коневі пов’язати очі — аж так дійшов помалу до воріт. Гриць зіскочив із коня і став відкривати великі ворота, але, зрозуміло, вони не відчинялися. Тоді почав бити кулаком, а далі взяв у руки тяжкий камінище і загупав ним. Словом, зчинив такий страшний шум, як би став під замком сам цар-поганин або якийсь заклятий король.

На той гримкіт збоку від воріт відкрилося віконце, виглянула з нього стара баба і звідає витязя:

— Ну, хто там, чого треба?

Леґінь гордо відказав:

— Я — витязь Гриць, який визволить заворожену принцесу!

На те стара закрила віконечко, і треба було довго ще чекати, доки відчинилися ворота, у котрі гордо ступив Гриць. Баба за ним замкнула ворота, узяла на плечі великий міх проса і повела гостя на один красний луг. Там розтрясла просо і сказала легіневі так:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, яке я розтрясла, але гляди, аби ні одного зернятка не сміло пропасти.

І стара лишила легіня самого. Він ліг на траву та й почав визбирувати зернятка. Уже назбирав стільки, що дно міха злегка накривалося, а тоді подумав собі й каже:

— Ачей, я не наївся дурних грибів, аби старій бабі визбирував просо, яке й полічити не можна! Ба, ліпше я на травичці висплюся!

Так він і вчинив. Ліг собі й заснув. Коли протер очі, над ним стояла стара баба. Увиділа, що міх майже порожній, покрутила головою й каже:

— Недобре-то так!

І одразу залишила Гриця. А він заснув і знову спав собі спокійно аж до ранку, просо й не снилося йому.

Пробудився — над ним стара баба, а в неї дванадцять золотих ключів. Вона взяла легіня за руку і повела на середину лугу, де було красне озеро. Там кинула у воду дванадцять ключів і наказала хлопцеві:

— Доки сонце зайде, маєш найти оті ключі!

І з тим пішла геть. А Грицеві й на гадці не було глядати ключі. Лише одне вертілося йому в голові: коли вже його пропустять у замок!

На заході сонця прийшла стара баба. Увиділа, що в хлопця — жодного ключа, і мовчки покрутила головою. Тоді взяла його за руку та й Повела в замок.

Ну, тут Гриць мав на що вилуплювати очі! Усе було із чистого золота, срібла та діамантів. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої стояли три дівчини, накриті з головою прозорим покривалом. Усі три були такі-такі схожі, що годі би між ними знайти якусь різницю. Ну, легіню, тепер бережися!

Стара баба мовила:

— Ти, витязю, взявся за три випробування, аби визволити з чарів заворожену принцесу. Два з них ти не видержав, тепер маєш третє. Вгадай, котра з трьох дівчат — принцеса. Даю тобі на думання годину.

Але Гриць не хотів сушити собі голову аж цілу годину, він одразу випалив:

— Я собі гадаю, що принцеса та, котра стоїть справа.

На те слово троє невідомих скинули із себе легенькі покривала, і виявилося, що принцеса була посередині, а з боків стояли змії-шаркані. Нараз ті два змії прискочили до хлопця, схопили його й викинули крізь вікно у страшне провалля, де він розтовкся геть на дрібний мак. З такого вже ніколи не постане чоловік!

Гей, а дома усе ще чекали, коли вже син заведе до хижі невістку-принцесу! Чекали, чекали, але все даремно. І одного разу Данько почав казати:

— Дорогий мій няньку, я піду за Грицем, — а може, він впав у якусь біду і я йому поможу? Та й хто знає — може, мені вдасться визволити з чарів заворожену принцесу і я на ній оженюся.

Старий на те не сказав ні слова. Та й не заперечував. Має син охоту — най іде!

А Данько не дуже церемонився — узяв цураву тайстру положив собі окраєць хліба і так, як був, пішки подався у світ.

Ішов, ішов і посеред дороги увидів купину. Але він зробив не так, як його старший брат, а обережно обійшов мурашине гніздо, аби не розтоптати. Червона мурашка похвалила хлопця і сказала, що за доброту вони йому віддячать.

Данько пішов далі й так само увидів перед собою озеро, у котрому плавало дванадцять качок. Уже сів перепочити і сунув руку в тайстру, аби дещо поїсти. Крихти хліба згріб у жменю і кинув у воду. Качки видзьобали їх, а качур подякував і також сказав, що за доброту віддячаться хлопцеві.

Данько перепочив, мало перекусив та й подибав далі. Помалу-помалу й дійшов до воріт замку. Тут, як і годиться, став чекати, не ламався в заперті ворота. Стара увиділа його, відчинила маленьке віконце і зазвідала — хто він, чого хоче. Данько відповів м’яким голосом:

— Я би хотів, бабко, визволити з чарів заворожену принцесу.

На те стара відкрила ворота і пропустила гостя. Вона взяла на плече міх проса і повела хлопця на красний лужок. Там порозтрясувала просо і мовила Данькові:

— Доки сонце зайде, маєш зібрати у міх просо, котре я розсіяла. Але гляди, аби не пропало ні одного зернятка!

Стара собі пішла. Данько тяжко-претяжко зітхнув і взявся за діло. Можете повірити, не споро йшла робота.

Раз лише Данько видить, що коло нього з’явилася страхота мурашок і всі збирають просо та носять у міх.

Минув зовсім малий час — зернятка вже були в міху, хоч сонце стояло ще геть високо — на кілька тичок. Червона мурашка, що теж була тут, сказала Данькові:

— За те, що по дорозі ти не розтоптав нашого гнізда, ми з вдячністю прийшли тобі допомогти. За добро ми платимо добром.

По сих словах мурашки позникали. Глипнув Данько, а перед ним — баба. Вона увиділа, що просо до зернини зібрано у міх, і сказала, що все дуже добре. Тоді взяла Данька за руку і повела в замок. Відчинила хлопцеві одну красну кімнату, де міг собі добре поспати до ранку. А вранці стара баба прийшла знову і принесла з собою дванадцять золотих ключів. Вона взяла Данька за руку і спустилася із ним на середину лугу, де було красне озеро. Ключі кинула у воду та й каже Данькові:

— До полудня маєш їх знайти!

Сказала й пішла геть. Данько почав ламати собі голову — що йому чинити? Але недовго міркував, як явити золоті ключі, бо глипнув у бік озера і увидів, що просто до нього підпливає дванадцять качок і в кожної у дзьобі по одному ключику! Вийшли качки на берег і всі ключі передали хлопцеві. А качур пояснив, що то вони віддячили за крихтини хліба, які Данько кинув у воду качкам, коли йшов сюди, — вони за добре діло віддячують добром.

Необавки прийшла стара баба, увиділа ключі у Данька і каже:

— Дуже добре!

Тоді взяла його за руку та й повела в замок. Зайшли в одну велику світлицю, посеред якої
стояли три дівчини і всі три однакові, під якимсь прозорим покривалом. І стара сказала: — Ну, дорогий -синку, узявся ш визволити з чарів заворожену принцесу. Два випробування щасливо видержав. А тут буде третє. Маєш відгадати, котра із трьох дівок — королівська донька. Даю тобі на думання годину. Коли не берешся, то йди собі туди, звідки ти прийшов, бо інакше пропадеш навіки.

Данько зостався на годину сам і думав-відгадував. Коли стара вернулася хлопець відповів:

— Я собі гадаю, що королівська донька мала би стояти посередині.

По тих словах троє невідомих зняли із себе покривала. І справді, посередині була поставна, як русалочка, молода принцеса, а з обох боків стояли змії-шаркані, котрі одразу вилетіли у відчинене вікно.

Тоді королівська донька ступила до Данька і мовила йому такі слова:

— Ти визволив мене, славний витязю, і за те я тобі вдячна. Коли хочеш — будь від сього дня моїм чоловіком і господарем!

У Данька з грудей мало не вискочило серце. Він полюбив принцесу — поставну, як русалочка, і радо прийняв її руку, а їй віддав свою.

Скоро вони побралися, відгуляли велике весілля і жили щасливо, доки не повмирали.

Рубрика: баба, діти, царівна, чоловік.



Додати в закладки