Наверх ↑
 

Красносвіт

Був чоловік такий, що не мав дітей. Ішов він якось дуже вдосвіта й найшов яєчко в корчі. Узяв те яєчко, поклав у пазуху та й так втішився ним, як не знати чим. Прийшов додому і каже жінці:

— Жінко, яке я яєчко файне знайшов!

А жінка каже:

— Гаразд, що знайшов! Може, то щастя наше. Клади його на піч, на тепленьке!

Поклав чоловік те яєчко на піч і все про нього думає. Прийшла ніч. Не спить він, аж дивиться, а те яєчко розкривається, а звідти виходить такий хлопчик маленький і такий гарний, що чудо, та й каже:

— Чоловіче, не бійся мене, а будь мені за тата. Я називаюсь Красносвітом їди завтра, сватай за мене доньку в царя!

А чоловік каже йому:

— Як я можу йти до царя сватати за тебе доньку?

— Іди, не бійся! Будеш бачити, що цар віддасть за мене доньку, лише йди та сватай.

Узяв той чоловік на другий день та й пішов сватати за нього цареву доньку. Каже собі:

— Вчиню його волю! Буду бачити, що цар скаже.

Прийшов до царя:

— Так і так, є в мене такий хлопець, Крас- носвіт його ім’я, в яєчко зачиняється, та й по¬слав мене до вас доньку сватати.

А цар каже:

— А я не знаю, що це таке. Нехай дівчина його полюбить, то я віддам її за нього.

Покликали ту панну, а вона каже:

— Я доки не буду його бачити, то й не піду за нього. А як побачу, то, може, й піду. Принесіть його!

Пішов чоловік, приніс те яєчко, та й дав панянці і сказав, щоб його тримала в теплі, а вночі воно розкриється, то тоді вона побачить, що то за Красносвіт.

Взяла вона поклала його на печі й чекає, а він вночі вийшов з яєчка. А вона як його по¬бачила, та й сказала:

— Татуню, любий, золотий, піду за нього, такий дуже гарний!

Тато згодився на те, зробили весілля.

Пішли до шлюбу, то вона стояла, а яєчко поклали коло неї, та й звінчали її з тим яєчком. Прийшла ніч, лягає вона спати та й те яєчко бере до себе, а він вночі виходить до неї, та й знов зачиняється у те яєчко.

Так вони жили якийсь час, і вже небагато мав бути він у тім яєчку, уже відслужувався (то він якусь покуту мав, а як його час вийде, то мало йому самому яєчко розкритися). Та в кінці про те нічого не казав.

Але раз прийшла до його жінки якась баба та й питає її:

— Ну, як ти з цим яєчком живеш?

А вона каже:

— Бабко-любко! Такий файний хлопець, якби у те яєчко не зачинявся!

А баба їй каже:

— Як він вийде до тебе вночі, а ти візьми та й розбий яєчко!

Послухала вона тієї баби: він вийшов до неї вночі, а вона взяла та й шкаралупку вдарила кулаком і розбила.

Як він це побачив, схопився зараз та й каже:

— Я вже недовго мав сидіти, вже мав бути вільним, а тепер усе пропало!

А в неї кров з носа й бризнула йому на сорочку.

Тоді де не взялися на ній обручі залізні, та залізні черевики, та й палиця залізна до руки прикувалася.

А він каже:

— Як ції черевики зносиш, а палицю зітреш, тоді мене знайдеш і мого сина породиш.

Та й зараз щез від неї. Встала вона, заплакала і пішла його шукати.

Ішла, ішла, прийшла аж на край світу, а далі зайшла аж на той світ. Приходить до Морозової жінки, а вона почала її сварити:

— Чого ти звідтіль прийшла, з того світу? За чим ти сюди прийшла? Іди собі назад!

А жінка у неї просить:

— Так і так, — каже, — я шукаю Красносвіта. Чи де ваш чоловік його не бачив, як ходив світами?

Морозова жінка дала їй золоте яблучко та й каже:

— Іди ти під постіль, лягай. Як прийде чоловік, я буду питатися.

Приходить чоловік увечері. Ввійшов до хати та й каже:

— Жінко, тут є прісна душа з того світу!

А вона йому каже:

— І що це тобі причулося? Вечеряй та лягай!

Повечеряв він, ліг, і Морозиха лягла.

Він заснув, а вона взяла та й кинула на нього руку ніби спросоння. А Мороз каже:

— Що тобі, жінко?

— А, мені сниться жінка, яка шукає Крас- носвіта. Чи ти його не бачив, як ходив сві¬тами?

— Ні, я не бачив ніде.

Встав рано та й пішов, а Морозиха каже тій жінці:

— А чула?

Каже:

— Чула.

— То йди ж собі.

Вона рано встала та й пішла. Приходить до Місяцевої жінки. А та ще дужче її сварить:

— А ти, — каже, — чого прийшла з того світу?

Стала вона її просити:

— Так і так, — каже. — Я шукаю Красносвіта. Ваш чоловік ходить світами, чи де його не бачив?

Дала їй Місячиха золоту качечку та й каже:

— Іди під постіль, як прийде чоловік, я його запитаю.

Приходить Місяць додому. Спитала його жінка, чи не бачив де у світі Красносвіта.

— Ні, не бачив, — каже Місяць.

Пішла нещасна і прийшла до Вітрової жінки. А ця приймала її ще гірше, та дала їй золотий кужіль. Прилетів Вітер додому. Питає його Вітриха, чи не бачив де Красносвіта. Вітер каже:

— Бачив. А Вітриха:

— А де бачив?

— У поганого царя, ходить з поганим царем на полювання.

Рано Вітер устав та й пішов, а його жінка каже до Красносвітової жінки:

— А що, чула?

— Чула.

— Ну, — каже, — іди собі!

А Красносвітова жінка почала її просити:

— Скажіть, куди мені йти до поганого царя. А Вітриха каже:

— Йди туди, там є великий став, коло того ставу підеш вгору, то там є сад, а в тім саду двір.

Пішла вона коло ставу, а там погана цариця пере у ставку. Сіла жінка Красносвітова собі скраю та й дивиться, що та пере, — пізнала сорочку Красносвітову, а на ній свою кров.

Прийшла вона до тієї цариці та й питається:

— Що то на тій сорочці? А цариця каже:

— В мене є якийсь слуга, то йому пішла кров з носа, та на сорочку капнула, та не можу відіпрати.

А та вже знає, що то її кров! Пізнала ту сорочку! Та й каже:

— Ану дайте мені, я буду прати, чи не пустить?

Взяла ту сорочку, лиш умочила у воду — кров і пропала.

А та погана цариця каже їй:

— Я скільки прала, що не робила, а ніщо не допомагало!

Іде цариця додому, а жінка Красносвітова каже:

— Я піду з вами, щось у вашім дворі покажу.

— Іди, — каже.

Прийшла вона та й серед двору грається золотим яблучком. А діти тієї поганої цариці це побачили та й почали плакати. Вийшла цариця:

— Дам тобі, що хочеш, тільки дай моїм дітям те яблучко!

А жінка каже:

— Не хочу нічого, тільки одну ніч спати біля Красносвіта.

Цариця каже:

— Давай, будеш спати.

Дала вона тій цариці яблучко. А як прийшов вечір, то цариця взяла Красносвіта умертвила та тоді пустила її до нього та й замкнула.

Як уже всі полягали, вона почала голосити:

— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила і палицю стерла, лише твого сина не породила!

Проплакала вона всю ніч, а Красносвіт лежить, як неживий. А рано погана цариця її прогнала, а Красносвіта знов оживила і він пішов на полювання.

Ходить його жінка по подвір’ю та й почала гратися із золотою качкою. А діти поганої цариці побачили і почали плакати. Вийшла цариця і каже:

— Дам тобі, що хочеш, тільки дай моїм дітям ту качку.

— А дозвольте ще одну ніч біля Красносвіта побути.

Взяла погана цариця золоту качку, умертвила Красносвіта і пустила жінку до нього.

Стала його жінка голосити:

— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила і палицю стерла, лише твого сина не породила!

Проплакала всю ніч, а Красносвіт не чує.

Але там, в іншому покої, спав той слуга, що з Красносвітом щодня ходив на полювання, то він усе чув, як вона голосила. Рано знов цариця її прогнала, а Красносвіт пішов на полювання. Ходить та жінка по двору та й гадає собі:

— Ще лиш отой кужіль маю. Як ще й цієї ночі не встане, то що буду робити?

А далі взялася гратися тим кужелем. Як те царицині діти вздріли, то такий плач підняли!

Зараз цариця прибігла до неї і каже:

— Що хочеш, те тобі дам, тільки дай дітям той кужіль, хай не плачуть.

А вона каже:

— Я нічого не хочу, тільки хочу ще одну ніч спати біля Красносвіта.

А цариця каже:

— Добре, будеш спати!

А на полюванні слуга каже:

— Красносвіте, що я вам буду казати? Коло вас жінка вночі голосить.

— А як вона голосить? — питає Красносвіт.

Слуга розповів йому про все, що чув. Тоді Красносвіт зліз із коня, уломив три прутики однолітки і каже тому хлопцеві:

— На, — каже, — як вона буде голосити, то дай їй ті три однолітки і кажи, хай перетягне мене на друге місце і вдарить три рази цими однолітками, то я встану.

Прийшов вечір, цариця знову умертвила Красносвіта, пустила жінку до нього, замкнула двері та й пішла.

А жінка почала голосити. А слуга крізь двері кричить:

— Жінко! Жінко!

— Чого?

— На тобі ці однолітки, перетягни його на інше місце та й удар ними три рази, то він устане.

Вона так і зробила, і Красносвіт устав.

Тоді з неї ті обручі поспадали, і вона тут зараз сина й породила. А він як устав, так зробилося ясно-ясно на увесь двір.

Погана цариця як це побачила, та й прибігла, та почала її клясти:

— А, ти, бестіє! То ти так біля нього спала? То ти таке наробила?

Але Красносвіт узяв ті три однолітки та й вдарив ними її три рази, і погана цариця щезла.

А сам зостався з жінкою у тих дворах жити.

Рубрика: донька, жінка, цар, чоловік.



Додати в закладки