Наверх ↑
 

Пан Коцький

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не зду­жав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Навіщо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай лучче в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисич­ка та й питав його:

— Що ти таке? А він каже:

— Я – пан Коцький. Лисичка каже:

— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на до­світки.

А вона йому:

— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведме­деві, дикому кабанові. Зійшлись вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького,— та й ка­жуть:

— А зготуймо обід!

І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:

— Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже:

— А я піду по буряки і картоплю. Ведмідь:

— А я меду принесу на закуску. Заєць:

— А я капусти.

От роздобули всього, почали обід варити. Як зва­рили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:

— Я не підбіжу, як доведеться тікати.

— Кабан:

— А я теж неповороткий.

— Вовк:

— Я старий уже і трохи недобачаю.

— Тільки зайчикові й приходиться.

Прибіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисич­ка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лап­ках біля хати, та й питає його:

— А чого ти прийшов?

— Він і каже:

— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід!

А вона йому:

— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Прибігає зайчик назад та й хвалиться:

— Ховайтеся, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас!

Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького. До­водить до стола, він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже:

— Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!..

А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»

Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. А кабан лежав близько стола у хмизі, та якось комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст! Кабан як схопиться, та навтіки!

Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як поба­чив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними — забіг не знать куди… А потім посходились та й кажуть:

— От який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

Рубрика: ведмідь, вовк, заєць, кабан, кіт, лисиця, про тварин.



Додати в закладки