Наверх ↑
 

Кривенька качечка

Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:

— Ходім, бабо, в ліс по грибки!

От пішли; бере баба грибки, коли дивиться — у ку­щику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить.

От вона дідові:

— Дивись, діду, яка гарна качечка!

А дід каже:

— Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе.

Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’яч­ком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.

Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:

— Хто це? Хто це?

Ніхто нічого не знає.

Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. При­ходять додому, аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів:

— Чи не бачили кого?

Кажуть:

— Бачили якусь дівчину, від криниці водицю нес­ла. Така,— кажуть,— гарна, тільки трішки кривенька.

От дід і баба думали, думали: «Хто б це був?» — ніяк не згадають. А далі баба дідові й каже:

—          Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо ви­глядати, хто до нас понесе воду.

Так і зробили.

Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із їх хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трішки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.

Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, поба­чила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздеч­ка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:

— Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми тебе будемо любити й жалувати, як рідну дитину.

А дівчина каже:

— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер,— каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й вере­тенце, я піду від вас.

Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла.

От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:

— Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці.

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить.

Скиньмо по пір’ячку,

Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

— Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули!

От вони їй скинули по пір’ячку, а самі полетіли далі.

Коли летить другий табуночок, і ці теж:

— Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці.

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить,

Скиньмо по пір’ячку,

Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

— Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули!

Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:

— Онде наша діва,

Онде наша Іва,

На метеному дворці,

На тесаному стовпці.

Кужілочка шумить,

Веретенце дзвенить,

Скиньмо по пір’ячку,

Нехай летить з нами!

А дівчина їм відказує:

— Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виломила ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули!

Скинули їй по пір’ячку, дівчина увертілася в пі­р’ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком. А дід і баба знов зостались самі собі.

Рубрика: качечка, про тварин.



Додати в закладки