Наверх ↑
 

Ріпка

Був собі дід Андрушка, і була в нього баба Марушка, а в баби – донечка Мінка, в донечки – собачка Фінка, в собачки – киця Варварка, в киці – вихованка мишка Сіроманка.

Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку – та ц посадив ріпку.

Працював дід немарно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.

Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка була, потому як буряк, потому як кулак, потому як два, а накінці – як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає, де стати.

–   Час, – каже, – ріпку рвати!

Пішов дід у город: гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, вперся ногами, добуває сил усіх, сопе, як ковальський міх, – мучився, потім увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе дід бабу Марушку:

–   Ходи, бабуню, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!

Пішли вони в город: гуп, гуп! Взяв дід ріпку за чуба, баба діда за плече – тягнуть, аж піт тече! Торгає дід ріпку за верхівку, торгає баба діда за обшивку, працюють руками, впираються ногами – промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе баба дочку Мінку:

–   Ходи, доню, не біжи, нам вирвати ріпку поможи!

Пішли вони у город: гуп, гуп! Узяв дід  ріпку за чуба, баба діда – за сорочку, донька бабу – за торочку: торгають руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе донька собачку Фінку:

–   Ходи, Фінко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!

Пішли вони у город: гуп, гуп! Узяв дід  ріпку за чуба, баба діда – за сорочку, донька бабу – за торочку, собачка доньку – за спідничку.

Тягне дід ріпку за верхівку, баба діда – за обшивку, донька бабу – за запаску, собачка дочку – за спідничку, промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличе собачка кицю Варварку:

–   Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!

Пішли вони у город: гуп, гуп! Узяв дід  ріпку за чуба, баба діда – за сорочку, донька бабу – за торочку, собачка дочку – за спідничку, киця собачку – за хвостик. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кличу киця мишку Сіроманку:

–   Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!

Пішли вони у город: гуп, гуп! Узяв дід  ріпку за чуба, баба діда – за сорочку, донька бабу – за торочку, собачка дочку – за спідничку, киця собачку – за хвостик, мишка кицю – за лапку, як потягли, та ц балабунц!

Упала ріпка на діда Андрушку, дід – на бабу Марушку, баба – на дочку Мінку, дочка – на собачку Фінку, собачка – на кицю Варварку, а мишка – шусть у шпарку.

Рубрика: баба, дід, ріпка.



Додати в закладки