This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Кирило Кожум’яка

Був колись у Києві якийсь князь, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робити, коли давали городяни, треба і йому давати. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна.

То змій її й полюбив. От вона до нього підлестилась та й питається:
– Чи є, – каже, – на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?
– Є, – каже,- такий у Києві над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелиться, а як вийде на Дніпро мочити кожі (бо він кожум’яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму й учеплюсь заних, чи витягне-то він їх? А йому байдуже: як поцупить, то й мене з кожами трохи на берег не витягне. От того чоловіка тільки мені й страшно.
Князівна взяла собі те на думку та й думає, як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись? А при ній не було ні душі, – тільки один голубок. Вона вигодувала його ще як у Києві була. Думала-думала, а далі й до отця написала.
«Ото і так, – кажу, – у вас, панотче, є в Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум’яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він із змієм побитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте ви його, панотченьку, і словами, і подарунками, щоб не образився він за яке незвичайне слово!»
Написала так, прив’язала під крильце голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й прилетів на подвір’я до князя. А діти саме бігали по подвір’ю та й побачили голубка.
– Татусю, татусю! – кажуть. – Чи бачиш – голубок від сестриці прилетів!
Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:
– Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!
А далі поманив до себе голубка, глядь, аж під крилом карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Ото зараз покликав він до себе всю старшину.
– Чи є у нас такий чоловік, що зветься Кирилом Кожум’якою?
– Є, князю. Живе над Дніпром.
– Як же до нього приступитися, щоб не образився та послухав?
Ото так-сяк порадились та й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до його хати, відчинили помалу двері та й злякались. Дивляться, сидить сам Кожум’яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять кож, тільки видно, як коливає отакенною білою бородою! От один з тих посланців: «Кахи!»
Кожум’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:
– Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою …
А він не дивиться й не слухає: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.
Вони знову давай його просити, давай його благати. Стали навколішки… Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голови.
Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина.
– Чи не послати нам іще молодших?
Послали молодших – нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче й не йому кажуть. Так розібрало його за ті кожи.
Далі надумався князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум’яка не витерпів, заплакав та й каже:
– Ну, це ж уже для вас я роблю.
Пішов до князя.
– Давайте ж, – каже, – мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!
Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, та й пішов до змія.
А змій йому й кажу:
– А що, Кириле? Прийшов битися чи миритися?
– Де вже миритися? Битися з тобою, іродом проклятим!
От почали вони битися – аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить Кирила зубами, то так кусок смоли й вирве; що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене у землю. А змій, як вогонь, горить – так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум’яка вже й обмотався коноплями і смолою обсмолився. Ото вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум’яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде. Бились-бились – аж курить, аж іскри скачуть. Розігрів Кирило змія ще більше, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стоне.
А по горах народ стоїть, як неживий, зціпивши руки, жде, що то буде! Коли це зміюка – бубух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками:
– От так Кирило! От так Кожум’яка!
А Кирило, вбивши змія, визволив князівну і віддав князю. Князь уже не знав, як йому й дякувати. Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум’яками.

Рубрика: змій, Кирило Кожум'яка.