Наверх ↑
 

Мишача рада

Зібрались раз миші і почали гомоніти, що таки треба щось думати з тим котом, бо далі вже витримати не можна! Відколи господиня стала зачиняти його в хаті та в коморі, – на­стало чисте горе: то того, то другого в миша­чій громаді не дорахуєшся! Та ще ж таки про­клятий той кіт, аби ж нападав так, щоб його заздалегідь було чути, а то ж підкрадається так тихесенько, що й не чуть, та й заляже десь у закамарку щільненько, що його й не поба­чиш! А сам же, звісно, і вночі бачить! Тільки загляне якесь мишеня, – скік! І вхопив своїми пазурами!

– Ну, що ж його зробити? – міркують ми­ші далі.

Одні кажуть:

–       Отруїти.

–      Та як же ти його отруїш? – кажуть ін­ші. – Отрути, яку господиня з ласки своєї для нас порозкладала, він не їсть (десь-то знає, проклятий, що воно таке!), а іншої отрути в нас нема.

Дехто каже:

– Застрелити його!

А на це інші:

– Як? Чим? Нема ж у нас такої зброї!

Аж тут обізвалася одна миша:

– Знаєте що, друзі? Давайте ми йому поче­пимо на шию дзвіночок, то хоч будемо чути, як він наближається. Та й будемо так остеріга­ться! А дзвіночок є ось тут у коморі коло кін­ської збруї. Малесенькі такі дзвіночки, та го­лосні дуже! Можна одгризти одного й поче­пити!

– От розумно придумано! – загукали інші миші. – Ну, та й дотепно ж! Отже, так і зро­бім.

Наповтішались миші тією вигадкою, а потім і кажуть:

– Ну, добре. Дзвіночок, то дзвіночок. І од­гризти його не штука. А хто його котові на шию повісить? Еге, хто ж повісить?

Дивляться миші одна на одну – ніхто не озивається. Далі й розходитись почали, посу­мувавши.

А та мишка, що нарадила ту штуку із дзві­ночком, вже й давно втекла.

Отож-то й воно! Радити не штука, а самому діяти супроти лиха — то інша річ!

Рубрика: кіт, мишка, про тварин.



Додати в закладки