This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Залізний вовк

Був собі один піп і служив у нього наймит, довго служив – год, може, з дванадцять. Ото приходить він раз до попа та й каже:

—    Розщитайте мене, – каже, – батюшка та заплатіть мені, буде вже мені, – каже, – най­митувати; може, – каже, – своє хазяйствечко заведу.

—    Добре, – каже піп. – Ну, знаєш же, – каже, – що я тобі за твою службу заплачу? На тобі, – каже, – оце яйце, і як прийдеш до­дому, то зроби собі обору здорову, та в тій обо­рі й розчини його; тільки, – каже, – гляди, не розчиняй де дорогою, а то все твоє добро пропаде.

Ну, пішов ото той наймит. Іде та й іде, коли ж думає собі: «Ану дай подивлюся, що там, у тому яйці».

Коли ж як розчинить, а звідтіля усякої ско­тини такого висипало – так просто наче ярмарок на степу. Став, та й вже тоді стоїть, та:

—   Бідна ж моя головочко! Що його в світі божому й робити тепер – як його тую скотину назад зібрати?

Коли ж, де не взявся, залізний вовк біжить та й каже:

—   Я тобі,– каже,– оцю всю скотину назад у яйце зберу і яйце стулю так, що воно ізнов

ціле буде, а за те,– каже,– як будеш ти на по­саді сидіти, то я тоді прийду та тебе з’їм.

«Що ж, – думає собі той, – поки то ще прийдеться мені на посаді сидіти – та ще чи й прийдеться коли, а тепер, – думає, – худоба буде!»

—   Добре, – каже.

Ото той залізний вовк зараз зібрав йому усю ту скотину назад у яйце і яйце стулив – знов ціле, так як було.

Пішов той наймит додому, десь там у село яке, чи що, поставив собі насамперед обору здорову-прездорову, увійшов туди та як роз­бив те яйце – такого з його худоби – повні­сінька обора!

Ну, став він собі хазяйнувати, та такий став з його хазяїн, такий багатир, що й на всім сві­ті, мабуть, багатшого за нього нема. Живе собі, та все в його добра більше та більше, та тільки не жениться він – боїться.

Коли ж був там собі один генерал, а в його була дочка, та й улюбилась вона у того чоло­віка. От той генерал і каже йому:

—    Чом ти, – каже, – не женишся? Бери, – каже, – мою дочку, я тобі й грошей багато за нею дам.

—   Як мені, – каже, – можна женитися, коли отак і так, – каже. – Як сяду я на по­саді, то залізний вовк прийде та й з’їсть мене.

І розказав йому усе, як було.

—   Нічого то, – каже генерал, – не бійся. В мене, – каже, – війська багато, то як прийде вже пора тобі на посаді сісти, то ми обставимо хату у три ряди військом, то вони його не до­пустять.

Ну, вже говорили, говорили там вони, говорили-радились, а далі ото вже й до весілля ста­ли споряджаться. Ото вже й весілля у них, од- правили все як слід – пора вже молодим сі­дати на посад. А той генерал узяв та хату своїм військом у три ряди навкруги обставив, щоб то того вовка не допустити. Коли ж, тільки що посідали молоді на посаді – аж біжить вовк. Побачив, що військо стоїть, так він узяв та й перескочив через усі три ряди та до хати. А той чоловік скоро тільки побачив його, зараз у вікно, та сів на коня, та й навтікача, а вовк собі доганяти.

Біжить він та й біжить, вовк за ним та за ним, та все ніяк його не дожене. Так уже над­вечір доїжджав той чоловік, дивиться – аж у лісі хатка. Увійшов він у ту хатку, аж там сидить дід із бабою.

Він до їх:

—   Пустіть, – каже, – люди добрі, трохи в вас одпочити!

—    Можна, – кажуть вони.

—    Тільки, – каже, – так і так: як мені, – каже, – встерегтися, щоб мене залізний вовк не догнав, поки я буду в вас сидіти?

—    Нічого, – кажуть, – не бійся. В нас є со­бачка Чутко, то він за сім миль вовка почує, то й дасть знати.

Ліг він спать, заснув трохи, коли ж Чутко й гарчить. От ті люде зараз його й розбудили:

—   Тікай, – кажуть, – бо вже залізний вовк біжить.

І дали йому того собачку і пшеничну про­скурку на дорогу. От він тую проскурку з’їв, сів та й поїхав.

Їде та й їде, і собачка за ним біжить. Аж так почало вже смеркати, – бачить він: у лісі хат­ка. Він до хатки – й тут дід і баба сидять. Про­ситься він до їх переночувати:

—     Тільки як мені, – каже, – встерегтися, щоб мене залізний вовк не нагнав?

—   Не бійся, – кажуть вони, – в нас є со­бачка Важко, то він за дев’ять миль вовка почує.

Ліг він та й спить. Коли ж, так уже перед світом, аж Важко гарчить. Ото вони зараз його розбудили.

—   Тікай, – кажуть, – бо вже залізний вовк набігає.

І дали вони йому того собачку і яшну про­скурку на дорогу. Із’їв він тую проскурку, сів та й поїхав, і двоє собак за їм біжить.

Йде він та й йде – аж надвечір знов бачить: хатка у лісі. Він у хату – і тут дід і баба си­дять.

—    Пустіть, – каже він до їх, – люде добрі, переночувати! Тільки як мені встерегтися, щоб мене залізний вовк не догнав?

—    Не бійся, – кажуть, – у нас є собачка Ба­рій, то той його за дванадцять миль почує.

Ліг він спати, аж над ранком уже Барій і дає знати, що залізний вовк біжить.

От вони зараз його розбудили.

—    Пора вже, – кажуть, – тобі тікати.

І дали йому й цього собачку, і дали гречану проскурку на дорогу. Із’їв він ту проскурку, сів та й поїхав.

От вже він має собі троє собак, і всі вони за їм біжать.

Йде він та йде – аж увечері бачить: хатка. Він у ту хатку – нема нікого. Він ліг собі спа­ти, і собаки полягали: Чутко на сінному поро­зі, Важко на хатньому, а Барій у хаті коло йо­го. Коли ж надбігає залізний вовк. От Чутко зараз і дав знати, що він біжить, а Важко ки­нувся на його, а Барій як скочив, так того вов­ка і розірвали.

От тоді вже він забрав своїх собак, сів та й поїхав собі додому.

Рубрика: вовк, про тварин, собака.