This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Про жар-птицю та вовка

Було в одного царя три сини – два розумні, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх по­їздити по світу, подивитися на другі, на інші царства. От цар їм і каже:

—    Вибирайте собі коней з табунів яких зав­годно (а у його багато було, звісно, цар) і їдьте, куди хочете.

От пригнали ті табуни; почали вони виби­рати.

Обидва старші вибрали коней щонайлучших, а менший, дурень, узяв найпоганішого коня. От, зібравшись зовсім, виїхали вони усі три однією дорогою. От їдуть та їдуть – усе одна тільки дорога. Коли дивляться далі – стоять три стовпи і від кожного стовпа йде до­рога : одна прямо, друга наліво, а третя на­право. На тих стовпах було щось написане; от вони і під’їхали прочитати. От і читають на од­нім: «Хто поїде дорогою цією, той сам буде си­тий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь ситий»; на третім: «Хто поїде цією доро­гою, у того вовк коня з’їсть».

От поїхали вони далі: старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середуль­ший – по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший, дурень, – по тій, що вовк коня з’їсть.

Тільки що менший проїхав, іде вовк назу­стріч йому і каже:

—   Злізай з коня, я його з’їм!

От дурень – нічого робити – узяв сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня поки­нув. Коли це доганяє його той же самий вовк:

—   Сідай, – каже, – на мене і кажи, куди тебе везти.

А дурень йому в отвіт:

—   Вези, куди сам знаєш!

От привіз його вовк у великий ліс, а в тім лісі посеред його стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у тій клітці сидить птиця така, аж сяє. От дурень як уздрів її, та й каже вовкові:

—    Як би мені украсти цю птицю?

—    Йди, – каже йому вовк, – та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бе­ри клітку.

Пішов дурень, зліз на стовп та замість кліт­ки і зачепив рукою вірьовку – коли це дзво­ник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:

—    Чого тобі треба?

—    Хотів, – каже він їм, – птицю вкрасти.

А сторожі й кажуть йому:

—    Це не простая птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.

Пішов від них дурень, а вовк і питає його:

—    Де ж птиця, що ти хотів украсти?

—    Нема! – каже дурень.

Розказав йому все, як було, і що треба при­вести коня до половини золотого, до половини срібного.

—    Сідай же, – каже вовк, – швидше та по­їдемо.

Сів дурень на вовка і поїхали. їхали, їхали, – от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам’яні конюшні, а в ко­нюшнях іржуть коні. От вовк і каже дурневі:

—    Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за вузду, а за гриву.

Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому ж наказував вовк, бере коня за вузду, а удила тільки – брязь-брязь…

Тут зараз і вискакують сторожі та до нього:

—    Чого тобі треба?

—    Хотів украсти коня.

—   Е, привези нам баришню, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.

З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:

—    Де ж кінь?

—   Нема! – та й розказав йому, як було і чо­го требували від його сторожі.

—   Сідай же швидше та поїдемо, – каже вовк.

От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай ду­бовий. Коли дивляться – аж по горі ходить баришня з дівчиною, своєю, значить, слугою.

—    Іди ж, – каже йому вовк, – до тієї баришні та скажи їй, що тобі дуже хочеться пи­ти: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене.

Пішов дурень до баришні та й просить її:

—   Пошліть, баришне, по воду: дуже пити хочеться.

Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відказується, що йому не можна зайти.

—    От візьми та пошли дівку по воду.

Та й послала, а дурень тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і по­летів, як птиця, навтіки. Прибігли до того міс­ця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та й каже йому:

—    Я ж перекинусь баришнею, а ти мене від­веди і віддай сторожам, та як візьмеш у них ко­ня наполовину золотого, наполовину срібного, то сідай на його та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.

Так і зробили. Вовк перекинувсь баришнею; дурень узяв його, підвів до сторожі та й про­міняв на коня до половини золотого, до поло­вини срібного.

Потім посадив на коня баришню, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту бариш­ню, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм:

—   Випустіть мене трохи погуляти.

Вони й випустили його, та тільки що випу­стили – він зараз і перекинувсь вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі, скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й на­здоганяє дурня аж там уже, де була жар-пти­ця, та й знову каже йому:

—   Я ж знову перекинусь – конем, а ти від­веди мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з брагами, там і пі­дождеш мене. Та тільки не спи, а то брати уб’ють тебе.

Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв баришню та мер­щій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочи­ти, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а баришня й просить його:

—   Не засни ж, будь ласкав, а то брати уб’ють тебе і мене.

Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня – аж він уже спить. Давай во­на його будить: будила-будила – ніяк не роз­будить. От під’їхали туди ж і ті парубки.

—   Дивись-но, – каже один, – це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо його, а коня, жар- птицю і красну дівицю візьмемо собі!

Так і зробили, як сказали: убили брата і по­кинули там, а коня, жар-птицю і красну діви­цю узяли й поїхали. Незабаром прибіга й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадю­ка ссе з його кров. От він зараз гадюку убив, а сороці й каже:

—   Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.

—   В чому ж я тобі принесу? – питає со­рока.

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав їй до одної ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до його в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі – живущою – оживив.

—    Та й довго ж як я спав, – каже дурень.

—   Якби не я, заснув би ти навіки, – обізвав­ся вовк. – Сідай швидше та поїдемо, а то стар­ший брат обвінчається з баришнею.

Сів дурень на вовка і поїхали.

Приїжджає додому, коли дивиться – стоїть перед ґанком коляска, а в тій колясці запря­жений його кінь, до половини золотий, до по­ловини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до його, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, – так і пурхнула до його: розбила й вікно, виле­тіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і баришня та з його братом, така заплакана, – їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня – зараз до його так і кинулась.

—   Ось хто мене вкрав, – каже, – за нього й вийду!

Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:

—   Роби з братами, що хочеш…

Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з баришяею, братів простив, а вовкові зжарив ці­лого барана.

От вам і казка, а мені бубликів в’язка.

Рубрика: вовк, жар-птиця, про тварин.