Наверх ↑
 

Про жар-птицю та вовка

Було в одного царя три сини – два розумні, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх по­їздити по світу, подивитися на другі, на інші царства. От цар їм і каже:

—    Вибирайте собі коней з табунів яких зав­годно (а у його багато було, звісно, цар) і їдьте, куди хочете.

От пригнали ті табуни; почали вони виби­рати.

Обидва старші вибрали коней щонайлучших, а менший, дурень, узяв найпоганішого коня. От, зібравшись зовсім, виїхали вони усі три однією дорогою. От їдуть та їдуть – усе одна тільки дорога. Коли дивляться далі – стоять три стовпи і від кожного стовпа йде до­рога : одна прямо, друга наліво, а третя на­право. На тих стовпах було щось написане; от вони і під’їхали прочитати. От і читають на од­нім: «Хто поїде дорогою цією, той сам буде си­тий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь ситий»; на третім: «Хто поїде цією доро­гою, у того вовк коня з’їсть».

От поїхали вони далі: старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середуль­ший – по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший, дурень, – по тій, що вовк коня з’їсть.

Тільки що менший проїхав, іде вовк назу­стріч йому і каже:

—   Злізай з коня, я його з’їм!

От дурень – нічого робити – узяв сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня поки­нув. Коли це доганяє його той же самий вовк:

—   Сідай, – каже, – на мене і кажи, куди тебе везти.

А дурень йому в отвіт:

—   Вези, куди сам знаєш!

От привіз його вовк у великий ліс, а в тім лісі посеред його стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у тій клітці сидить птиця така, аж сяє. От дурень як уздрів її, та й каже вовкові:

—    Як би мені украсти цю птицю?

—    Йди, – каже йому вовк, – та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бе­ри клітку.

Пішов дурень, зліз на стовп та замість кліт­ки і зачепив рукою вірьовку – коли це дзво­ник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:

—    Чого тобі треба?

—    Хотів, – каже він їм, – птицю вкрасти.

А сторожі й кажуть йому:

—    Це не простая птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.

Пішов від них дурень, а вовк і питає його:

—    Де ж птиця, що ти хотів украсти?

—    Нема! – каже дурень.

Розказав йому все, як було, і що треба при­вести коня до половини золотого, до половини срібного.

—    Сідай же, – каже вовк, – швидше та по­їдемо.

Сів дурень на вовка і поїхали. їхали, їхали, – от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам’яні конюшні, а в ко­нюшнях іржуть коні. От вовк і каже дурневі:

—    Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за вузду, а за гриву.

Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому ж наказував вовк, бере коня за вузду, а удила тільки – брязь-брязь…

Тут зараз і вискакують сторожі та до нього:

—    Чого тобі треба?

—    Хотів украсти коня.

—   Е, привези нам баришню, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.

З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:

—    Де ж кінь?

—   Нема! – та й розказав йому, як було і чо­го требували від його сторожі.

—   Сідай же швидше та поїдемо, – каже вовк.

От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай ду­бовий. Коли дивляться – аж по горі ходить баришня з дівчиною, своєю, значить, слугою.

—    Іди ж, – каже йому вовк, – до тієї баришні та скажи їй, що тобі дуже хочеться пи­ти: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене.

Пішов дурень до баришні та й просить її:

—   Пошліть, баришне, по воду: дуже пити хочеться.

Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відказується, що йому не можна зайти.

—    От візьми та пошли дівку по воду.

Та й послала, а дурень тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і по­летів, як птиця, навтіки. Прибігли до того міс­ця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та й каже йому:

—    Я ж перекинусь баришнею, а ти мене від­веди і віддай сторожам, та як візьмеш у них ко­ня наполовину золотого, наполовину срібного, то сідай на його та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.

Так і зробили. Вовк перекинувсь баришнею; дурень узяв його, підвів до сторожі та й про­міняв на коня до половини золотого, до поло­вини срібного.

Потім посадив на коня баришню, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту бариш­ню, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм:

—   Випустіть мене трохи погуляти.

Вони й випустили його, та тільки що випу­стили – він зараз і перекинувсь вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі, скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й на­здоганяє дурня аж там уже, де була жар-пти­ця, та й знову каже йому:

—   Я ж знову перекинусь – конем, а ти від­веди мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з брагами, там і пі­дождеш мене. Та тільки не спи, а то брати уб’ють тебе.

Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв баришню та мер­щій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочи­ти, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а баришня й просить його:

—   Не засни ж, будь ласкав, а то брати уб’ють тебе і мене.

Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня – аж він уже спить. Давай во­на його будить: будила-будила – ніяк не роз­будить. От під’їхали туди ж і ті парубки.

—   Дивись-но, – каже один, – це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо його, а коня, жар- птицю і красну дівицю візьмемо собі!

Так і зробили, як сказали: убили брата і по­кинули там, а коня, жар-птицю і красну діви­цю узяли й поїхали. Незабаром прибіга й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадю­ка ссе з його кров. От він зараз гадюку убив, а сороці й каже:

—   Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.

—   В чому ж я тобі принесу? – питає со­рока.

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав їй до одної ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до його в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі – живущою – оживив.

—    Та й довго ж як я спав, – каже дурень.

—   Якби не я, заснув би ти навіки, – обізвав­ся вовк. – Сідай швидше та поїдемо, а то стар­ший брат обвінчається з баришнею.

Сів дурень на вовка і поїхали.

Приїжджає додому, коли дивиться – стоїть перед ґанком коляска, а в тій колясці запря­жений його кінь, до половини золотий, до по­ловини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до його, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, – так і пурхнула до його: розбила й вікно, виле­тіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і баришня та з його братом, така заплакана, – їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня – зараз до його так і кинулась.

—   Ось хто мене вкрав, – каже, – за нього й вийду!

Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:

—   Роби з братами, що хочеш…

Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з баришяею, братів простив, а вовкові зжарив ці­лого барана.

От вам і казка, а мені бубликів в’язка.

Рубрика: вовк, жар-птиця, про тварин.



Додати в закладки