Наверх ↑
 

Брехня

Захворів десь якийсь-то цар та й наказує усім панам, усім мужикам, усім міщанам, щоб заходились його розважать та брехні казать, та такої, щоб у ній і словечка правди не було. От пани що не збрешуть, так один одному завидує, та і кажуть, хоч яка там брехня, що то правда. От знайшовся один мужик.
— Я, – каже, – можу.
— Ну, бреши.

— Як жили ми, – каже, – ще з батьком та хазяйнували, так була у нас нива за тридцять верст од нашої оселі, а одного году та така добра пшениця зародила, одразу поспіла і сиплеться. А нас у батька було семеро братів; як пішли ж ми косить, а хліба і забули взяти, та косили безпересталь сім день і сім ночей, не ївши й не пивши; а як прийшла неділя, ми додому – вечеряти. Прийшли, а саме мати таких гарячих галушок подали. От посідали ми коло порога, а там та лежав у нас камінь. Я як сів на той камінь, як ухватив галушку, так вона крізь мене і проскочила, та ще і крізь той камінь пройшла, та аж на сім сажнів у землю ввійшла!
Тут пани зараз:
– Це, – кажуть, – може бути: сім день чоловік виживе, не ївши; а що камінь галушка пройняла, то, може, він млиновий; це, – кажуть, – ще не брехня.
От на другий день звуть його знову брехні казати.
— Я, – каже мужик, – як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на охоту, та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. От раз поїхав я з ним на охоту та й зігнав зайця, тюкнув на хорта, хорт за ним; як догнав же, так і ковтнув: тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та за хорта: як устромив йому руку у рот, так і вивернув, як рукавицю, та після ще сім год з тим хортом полював.
Пани вп’ять:
— Це не брехня; це все може статись.
Звісно, панів завидки беруть, що як же мужик та покрива їх перед царем. Почали царя розбалакувати, почали розбалакувати та й завірили, що це правда.
От і на третій день іде він до царя. Цар сидить, а коло його увесь чин, генерали, сенатори усі. От мужик і каже:
— Як хазяйнували ми з батьком, так оцей пан позичав у нас сто тисяч, а оцей – п’ятдесят, а цей десять,– та так на усіх по йменню зве і гроші вищитуе.
Цар і пита.
А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, та:
— Правда, правда.
— А коли правда, то й заплатіть.
Треба їм платити. Той забрав гроші, та ще і цар йому щось дав, та й пішов собі.

Рубрика: брехня.



Додати в закладки