Наверх ↑
 

Як пан по-німецькому балакав

Одна удова, проста жінка, та оддала дочку за поганенького панка. От раз той зять і поїхав до тещі в гості. Та й каже своєму наймитові:
— Я балакатиму до тещі не по-нашому. А як вона спитає в тебе, чого я так балакаю, то ти скажи, що я вже забув по-своєму балакати, а тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти їй по-нашому переказуй.

— Добре! – каже той.
От приїхали. Теща рада, що зять приїхав, вітається до нього, а він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Вона злякалася та й питає парубка:
— Що це йому таке сталося, що річ йому
одібрало!
— Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому, – каже парубок.
От теща почала про дочку розпитувати та про онуків, він усе:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Так їй аж страшно його стало.
От тоді питає вона зятя:
— Може, обідати вже будете?
А він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит перекладає:
— То він каже, що не хоче обідати.
Пан сердиться, що наймит так каже, та аж кричить: «Вухри-мохри», бо їсти страшенно хоче.
А наймит:
— Ідіть, паніматко, од його, а то бачите – аж сердиться, що ви з обідом докучаєте.
Теща з наймитом пообідала, а зять зостався не ївши. От увечері знов теща питає зятя, чи не вечерятиме.
А він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Наймит каже:
— Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тільки шматок хліба та кварту води.
Так теща дала йому шматок хліба та кварту води, а сама повечеряла з наймитом.
Зять уже так сердиться на наймита, а так не хоче по-своєму балакати.
От уранці лагодиться вже він їхати. Теща й того й сього несе на віз дочці та онукам на гостинець.
А він радий, що такого багато, та:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит:
— Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забрали геть.
То теща й позабирала усе назад.
От як виїхали за слободу, пан почав наймита лаяти і каже:
— Я через тебе голодний сидів і додому нічого не везу. Коли так, чого ж я сюди й приїздив?
А наймит каже:
— А хіба ж я знаю по-німецькому! Я ж ду¬мав, що як слід переказую.

Рубрика: пан.



Додати в закладки