Наверх ↑
 

Казка про соловейка

Жили дід і баба, була в них дочка. Ні за кого не хотіла та дочка заміж іти, а дід з бабою вже й не знали, що їм і робить.
Раз прийшов до них страшний змій, поговорив з дочкою, а вона візьми й скажи дідові з бабою:
– Тату й мамо, піду я за цього змія заміж.
Що старі не казали, як не вмовляли, а вона одно: за змія йти!

— Ну, то щоб ми його ніколи не бачили, — сказали старі та й осталися самі.
Пішла їхня дочка зі змієм далеко в ліс. Нажили вони собі двоє діток — хлопчика й дівчинку.
Одного разу сидять ці діти і говорять:
– Ось у того є дід і баба, і в того є дід і баба, а в нас є дід і баба чи немає?
Мати каже:
– Є, тільки вони живуть далеко-далеко, аж за річкою і лісом.
Пройшло скількись часу, і просять діти:
– Мамо, пустіть нас до діда й баби! Ми ніколи в них не були і хочемо їх побачити.
Ось вони і випросились у мами, і вона їм дозволила піти до діда з бабою. А діти питають:
– А як же ми їх знайдемо?
А мати каже:
– Вас проведе батько змій.
Батько змій їх із лісу вивів, через річку провів і показав, де й хата дідова й бабина. Каже:
– Йдіть, побудете три дні, а тоді вийдете на це саме місце, і я вас заберу додому, але не кажіть, як назад будете йти, що я вас чекаю. Скажіть, що ви самі прийшли і самі додому дійдете.
Ось прийшли дітки до своїх діда та баби, а ті й питають:
– Що ж це за дітки до нас прийшли?
А дітки кажуть:
– Ми – ваші онуки.
Дід з бабою розплакались і зраділи дуже. Гуляють дітки, старі їх розпитують про батька- матір. Малі, як удвох були, дак так і казали, як батько велів. А тоді баба по одному їх стала питати. Хлопчик і каже:
– Ми самі прийшли й самі підемо.
А дівчинка і розказала, що приводив їх сюди батько, буває він гарним, як усі люди, а іноді – як змій. А цей батько да був зачарований на скількись там років змієм, але цей строк уже минав, і мав він бути чоловіком. От проговорилася дівчинка, що батько-змій прийде їх забирати через день, а баба дідові каже:
– Іди! Точи сокиру і сиди в кущах, одрубай змію голову, щоб наша дочка з ним не мучи¬лась. Чого наша дочка буде з таким зміюкою жити?
От дурний дід да й послухав дурну бабу. Баба дітям і пиріжків на дорогу напекла, привела їх до того місця, де батько їх мав чекати, да й пішла сама додому. Коли змій виповз, а дід — за сокиру і голову йому стяв, а той перевернувся в чоловіка, та дід його вже вбив. Переказали діти матері, що їхній батько неживий. Вона, сердешна, діточок стала питать:
– Хто ж признався, де вас буде батько стрічати?
– Я не казав, – каже хлопчик.
– А я розказала, – каже дівчинка.
Тоді мати й каже:
– Що ж ви наробили? Я вашого батька була б зовсім від прокляття звільнила. Ще ж йому трохи було бути змієм. А тепер мені без нього не бути жінкою. Ти, дочко, за те, що зробила горе, – батька згубила, – лети зозулею і щоб ти ніколи не мала свого гнізда і своїх дітей, щоб тобою люди не радувались. А ти, синку, за те, що не зрадив мене, лети соловейком да щебечи людям, щоб вони тебе слухали і не наслухались, радувались і не нарадувались. А я полечу горлицею, буду туркотати-буркотати, людям про своє горечко розказувати.

Рубрика: баба, дід, діти, змій.



Додати в закладки