Наверх ↑
 

Про клад

Був собі дід і баба і мали вони собі просо на полі. Все дід його стеріг.
Раз прийшов пообідати додому та й каже:
— Біжи, сину, постережи проса!
От пішов він стерегти проса. Іде він і чує, щось каже в просі:
— Ось і хлопчик йде і пундик несе… Як візьму я хлопчика за волосся, закину хлопчика в чорні ліса. Як почну я хлопчика терти та м’яти, то не буде кому хлопчика обороняти.

Прийшов той хлопчик додому, каже:
— Тату, щось у нашім просі є!
— Брешеш, сину, – каже йому тато, – захотів їсти та й прийшов додому!
Посилає батько дочку стерегти проса. Пішла вона. Приходить на те місце – воно знову з проса обзивається:
— От і дівчина йде і пундики несе… Як візьму я дівчину за волоса, та закину дівчину в темні ліса. Як почну я дівчину терти та м’яти, то не буде кому дівчину обороняти.
Прийшла дівчина додому та й каже:
— Щось і справді є в нашому просі!
Каже їй батько:
— Брешеш, ти не хотіла стерегти та й прийшла додому. Біжи ще ти, бабо!
Пішла баба, а воно знов озивається:
— От і бабка йде і пундик несе… Як візьму я бабку за волоса та закину бабку в чорні ліса. Як почну я бабку терти та м’яти, то не буде бабку кому обороняти!
Прийшла баба додому та й каже старому:
— Ні, діду, що не кажи, а в нашім просі щось таки та є!
— Брешеш, – каже дід, – і ти, стара бабо! Піду я сам.
Пішов і дід, а воно і йому каже:
— От і дідусь іде і пундик несе… Як візьму я дідуся за волоса та закину дідуся в чорні ліса. Як почну я дідуся терти та м’яти, то не буде кому його обороняти.
Прийшов і дід додому та й каже до старої:
— Справді, щось це в нашім просі: треба йти за попом, щоб його освятити.
Каже йому баба:
— То й піди, діду!
От і пішов дід до попа і попросив, щоб він прийшов освятити його просо. Зібрався піп, зібрали з церкви образи і пішли просо святити. А воно знов обзивається:
— От і попик іде і пундик несе… Як візьму я попика за волоса та закину попика в чорні ліса. Як почну я попика терти та м’яти, то не буде кому попика обороняти.
Піп перелякався та навтіки, загубив хрест і кадильницю. Всі люди повтікали і образи покидали на полі, а дід лишився один та й дивиться, аж іде хлопчик, а те, що в просі, обзивається:
— От і хлопчик іде і пундик несе… Як візьму я хлопчика за волоса та закину хлопчика в чорні ліса. Як почну я хлопчика терти та м’яти, то не буде кому обороняти.
А той хлопець іде та все прислухається, де воно говорить. А воно йому і каже:
— Приступи, приступи! Приступи, приступи!
А той хлопчик все ближче приступав, аж поки не побачив; а тоді як ударить по ньому булавою, а воно так і розсипалось грішми. Поділився той хлопець з дідом грішми, та й пішли додому.

Рубрика: баба, дід.



Додати в закладки