Наверх ↑
 

Як бідняк чорта обдурив

Жив собі бідний чоловік, та було в нього багато дітей. Поки діти були малі – й журу мав малу. Та коли діти підросли, стали багато їсти – чоло­вік впав у тяжку біду. Ніяк не міг для всіх хліба заробити. А тут кожного ще й одягнути треба.

Подався бідний у світ шукати такого заробітку, щоб можна було прогодувати дітей. Ходив, ходив, але роботи такої ніде не знаходив.

«Ех, – думає собі чоловік, – хоч би в чорта знайшлася робота – й до нього б найнявся!»

При цих думках назустріч іде високий, вусатий чолов’яга. А то був не чоловік, а сам чорт.

– Куди йдеш, чоловіче? – питає.

– Шукаю заробітку, бо дуже бідую з сім’єю.

– Я тобі роботу дам! – каже чорт. – Та спер­шу нам треба вогонь розпалити, щоб зварити їжу. Іди в ліс і принеси дуба, та побільшого.

Відчув чоловік, що тут щось недобре, та все ж у ліс пішов. Хотів втекти, та подумав, що чорт все одно його знайде.

Став на краю лісу, пробує вирвати дерево – та де там! Воно й не ворухнуло гіллям. Став чоло­вік кору з дерева обдирати. Обдирав-обдирав, а потім взяв мотузяку й почав нею обв’язувати де­рева. Прийшов у цей час чорт і питає:

– Що ти робиш?

– Хочу весь ліс тобі на вогонь принести. Не буду ж я тобі по деревинці носити.

Налякався чорт, вирвав сам дерево, взяв на плече й пішов. Почвалав за ним і чоловік.

Наварили їсти, поїли, й каже чорт чоловікові:

– А тепер давай з тобою битися. Виломи собі палицю, а я виломлю собі.

Виломив бідняк у кущах жердину, чорт вирвав із землі дерево, розмахує ним у повітрі, наче розгон набирає.

– Я не хочу битися на полі. Хочу битися тіль­ки в хаті! – каже чоловік.

Чорт нічого не міг проти цього сказати. Зго­дився. Але зайти до хати з деревиною чорт не може – деревина не вміщається. Тим часом бід­няк давай періщити його жердиною. Пищить, ве­рещить чорт, просить пощадити. Пошкодував його чоловік, відпустив.

На другий день послав чорт чоловіка по воду. Та дав таке відро, що ледве порожнє доніс до кри­ниці. Думав бідняк, думав, що йому робити, й по­чав обкопувати криницю. Бачить чорт, що чоловік забарився, й подався його розшукувати. Прийшов і бачить – чоловік обкопує криницю.

–          Що це ти робиш? – здивувався чорт.

–          Та видіші, що криницю обкопую! Що мені ходити весь час а цим відерцем по воду, коли я можу цілу криницю на місце принести!

Налякався чорт, взяв сам відро, черпнув води й поніс. За ним пішов і чоловік.

Ліг чоловік увечері спати й чує – чорти раду радять. Каже старший чорт, що до нього чоловік найнявся на роботу, що тепер його ніяк не позбу­тися. Треба його забити.

Домовилися чорти, що опівночі, коли чоловік буде міцно спати, заб’ють його.

Коли чорти й собі полягали, бідняк встав, по­клав замість себе поліняку й заховався. Опівночі чорти встали, взяв кожен по дрюку й почали дубасити по поліняці. Били, били, нарешті поду­мали, що чоловік уже мертвий, кинули дрюки й знову полягали спати. Чоловік відкинув поліняку набік і знову ліг на своє місце.

Вранці чоловік встає, а чорти ні живі ні мертві, так налякалися. Дивляться, а на чоловікові ні садна, ні синяка.

– Що тобі снилося? – питають чорти чоло­віка.

– Снилося, наче мене хтось гладить.

В переполосі питає чорт чоловіка, чи не хоче він уже додому йти.

– Хочу! – відповідає бідняк.

– А що ми тобі винні?

– Ви мені повинні дати мішок грошей. Та такий, який тільки мій ґазда може понести.

Насипали чорти мішок золота, кинув собі стар­ший чорт на плечі й мчить, щоб чим скоріше позбутися чоловіка. Бідняк ледве встигає за чор­том.

Став чорт перед хатою бідного й чує лемент ді­твори.

–  А то що діється в твоїй хаті? – питає чорт чоловіка.

– То мої діти хочуть шкіру з тебе здерти.

Налякався чорт, кинув мішок і давай втікати.

Приволокли бідняк з дітворою мішок до хати. І нині живуть за ті гроші.

Рубрика: чорт.



Додати в закладки