Наверх ↑
 

Чоботи

Був собі чоловік багатий і мав тільки одного сина. От він як умирав, то призвав до себе сина та й каже йому:

— Гляди ж, синку, щоб у тебе, як я і вмру, було так, як і в мене,— щосуботи були чобітки новенькі.

Син і каже:

— Добре, тату.

Ото як умер батько, син, дождавши п’ятниці, йде до торгу в місто, купив собі чоботи і приходить в неділю в церков і в нових чоботях. Дождали другої п’ятниці — він знов іде в місто, купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв та нагору закинув. І так він робив кожної неділі, поки все, що в його було: і воли, і коні, і повітки, й город — усе попродав на чоботи.

От як не стало вже нічого й продавати, він сів собі та й давай журиться — думає собі: «Що це батько мені наробив? Нащо він сказав, щоб у мене щонеділі був новенький чоботок? А тепер мені цим зробив так, що я не маю нічого — зовсім бідний став!» А батько йому не сказав, а він сам не розшолопав, що батько не купував щонеділі чоботи, а тільки їх кожної суботи вимаже гарненько дьогтем — от вони й стануть новенькі.

Потім він надумався: «А що, адже ж у мене є багато чобіт, що я позакидав нагору, полізу, поздіймаю та буду носить». От він носив ті чоботи, носив, аж поки не стало, а далі й каже: «Адже ж нагорі в мене є ще батьківські шкарбани, достану їх, то ще, може, яку годину походжу». Коли до тих шкарбанів — аж там гроші заховав батько. Він за ті гроші закупив собі знов і волів, і все хазяйство, та й став таким хазяїном, яким був батько; а чоботи вже не купував щонеділі, а латав їх, як часом подеруться, а в неділю або свято мазав їх дьогтем.

От як-то біда його навчила хазяйнувать та чоботи носить.

Рубрика: багатий, бідний, чоловік.



Додати в закладки