This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Ківш лиха

У багатого батька був один син, а батько нажив худобу не абияк, а таки чесно: багато поту вилилося з його, багато крові зіпсувалося, поки заблищали у його в кишені червінці. Синові про те байдуже: він виріс серед червінців, то йому вони не дорогі були. Як дасть батько, то він так і сіє грішми, як половою, аж слід його сяє. Дививсь-дививсь на це батько – і гірко йому було, що син робити не хоче, а його зароблене добро так нехтує. Уже й казав, і вмовляв – нічого не вдіє. Ото й надумавсь батько. Пішли якось батько з сином до річки, посідали, балакають. Іде якийсь чоловік і несе горобця встреленого. І заманулося синові нащось того горобця купити – зараз і вийма золотого.

Дай мені! – каже батько.

Син дає. Батько заміривсь рукою стиха на річку, наче хоче золотого кинути, а син і байдуже. Батько вдруге заміривсь. Син нічого. Узяв батько та й кинув у воду червінця. Син навіть і не спитавсь у батька, нащо то й до чого, а зараз поліз у кишеню та й вийняв другого червінця. Батько баче, що лиха година, та й каже синові:

Ось віддай мені капшук з грішми.

Сян дає. Тоді батько знов:

Іди ж ти, – каже, – як оце ти єсть, та зароби червінця! Як заробиш, отоді приходь і поживеш мою худобу, а то господь з тобою – краще я на сиріт віддам…

Син аж засміявся:

Піду, – каже. А собі дума: «От розумний батько – чи диво то червінця заробити!»

От і пішов він; ішов він чи довго, чи ні, та й замислився: «Що ж я робити вмію? Письма я знаю!» От і пішов він скрізь по городу шукати роботи письменської. Та куди не поткнеться – скрізь не треба. А тут уже й їсти хочеться. Продав він кожушинку – ходе у легенькому, а вже холодна осінь. Прийшов у бакалійницю, проситься у крамарчуки, у прикажчики. Питаються в його:

Де ж ви були? Що знаєте?

Я. – каже, – жив біля батька, був коло хліборобства…

Та й тільки? – кажуть йому. – Не треба нам таких. Узять вас хіба за хлопця-попихача, так ви більше із’їсте, ніж зробите.

Що його робити? А тут холодно, а тут їсти хочеться!.. Пішов він до Дніпра – там пароходів та всяких суден без ліку стоїть. Нічого робити – найнявся він лантухи тягати. Так, як лозинка од вітру, гнувся він під тими лантухами важкими, ноги трусились, горіли. Увечері з незвички як упав на вулиці, так і заснув.

Був би замерз, та солдат-поліціянт побачив, до поліції одвіз: думав, що п’яний.

Другого дня те ж, третього, четвертого – усе те ж. Він уже й недоїда, й недопива, щоб більше грошей зоставалося, а ще далеко до золотого, бо й рлата мала, і сили в його небагато.

Робить – і так усю осінь і зиму проробив. І вже повесні зібралося у його стільки грошенят, що виміняв він за їх золотого. Тоді йде до батька. Прийшов, аж батько стоїть біля млина, саме біля річки.

Здорові, тату!

Здоров, синку, – каже батько. – Ну, синку, приніс?

Лізе син у кишеню та потихеньку, вийма щось заверчене у ганчірочку, а потім ще й у папірець, – еге, червінець, та й боїться давати батькові.

Узяв батько, повертів того золотого в руках та як заміриться на річку… Син як ухопить батька обома руками за руку, як крикне:

Ой батеньку, батеньку!

А сам як не свій.

Тоді батько засміявся та й каже:

Ну, тепер я бачу, що ти знаєш, почому ківш лиха, як достається червінець. Отепер ти мені син і моя худоба буде тобі.

І з того часу син годі вже гроші розкидати – такий працьовитий та хазяйновитий зробився.

Рубрика: діти, чоловік.