This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Семиліточка

Десь на Десні у десятому царстві, у іншому государстві був собі чоловік да жінка, да не було в їх дітей. От бог дав їм дитину: найшлась дівчина. Вони живуть у лісі – дак далеко їхать хрестить; дак вони дали ім’я Семиліточка, що не було сім літ у них дітей.

Загадують, щоб у громаду ішов чоловік той слухать, що громада скаже. От чоловіки там говорять…

З громади один багатир говорить, каже, що «у мене-то, братці, – чи видано? – да поїли миші леміш; устромив у стріху, да проїли миші».

А тії кажуть:

— Правда!

От той чоловік, що дочка Семиліточка, прийшов додому; він був убогий. Да так і говорить Семиліточці:

— Чи тому правда?

А вона каже:

— Неправда! Не можна, щоб миші поїли заділо; іржа поїсть нероботне залізо.

От пішов той чоловік у другу неділю у громаду та й каже, що дочка сказала; дак роздумались, шо то правда.

— Спитай, тату, а що в світі прудче, а що в світі ситче, а що у світі миліше?

Один каже:

— У мене пара собак хортових самих хутчих.

А другий каже:

— У мене пара кабанів самих ситих.

Третій каже:

— У мене дочка сама миліша.

Він прийшов да й говорить дочці, а вона каже:

— Іди ж, тату, та й кажи, що ваша неправда: нема прудчого за очі, вони зобачуть і за гаєм, і воду; кінь не перебіжить і птиця ие перелетить, а очима угледиш скоріше. Нема ситнішого над землю: наситить і хлібом, і травою, і водою; а нема най милішого над сон: хоть нехай і золото, хоть які на питки, які наїдки, а не спавши день-двое-троє, сон зможе, – заснеш.

Пішов, сказав чоловік громаді; роздумалась громада, що правда сьому. От пан питав:

— Хто се у тебе так говорить?

— У мене дочка Семиліточка.

А пан каже:

— Коли ж вона така, то на ж тобі півкопи печених яєць куриних да неси їй; нехай вона посадить квочку, щоб квочка вивела курчата, щоб к світу поросли ті курчата і мені на страву постигли.

От той батько іде й плаче. А от вона каже:

— Чого ж ви, тату, плачете? Сідайте, яйця тії беріть да вечеряйте.

А вранці устав той батько, а дочка каже:

— Ідіть же до пана – нехай пан отой ліс вируба, да нехай пні викопа, да нехай той шпиль (гора крута) виоре, да нехай насів проса, да щоб просо уродило, да щоб пожав і помолотив, і потовк до світа, щоб було пшоно курчата годувать.

Дак пан сказав:

— Де ж так можна, щоб до світа ліс вирубати, пні викопати, шпиль виорати, проса насіяти, пожать і звозить, і помолотить, і потовкти, – не можна за ніч.

То чоловік каже:

— Де ж таки, пане, щоб із печених яєць курча¬та вивести, і щоб вони поросли, і щоб на страву були – не можна так, пане.

От він тоді каже:

— Ну, того не можна і того не можна; нехай же вона прийде до мене у гості, хоть побачу – яка.

Ось іде той чоловік додому та й плаче. Вона його стрічає:

— Чого ти, – каже, – тату, плачеш?

— Як же мені не плакать, що пан ізвелів, щоб ти була у гості, нехай я побачу – яка. Да щоб так, щоб ішла і їхала, щоб гола і в сорочці, і щоб з гостинцем і без гостинця.

От вона каже:

— Не плач, тату І їди в ліс да злови зайця і перепелицю, да пійми козу, да шукай ятера (що рибу ловлять).

Дяк вона сорочку скинула, а той ятер наділа на себе, узяла зайця під руку, під другу перепелицю, одну ногу підняла на козу – так присіла, нібито іхати, а другою стрибає і говорить:

— Іди ж, тату, нехай вже пан прибирається, буду у гості. Нехай двері поодчиняє, вікна поодсував, ворота поодчиняє і щоб столи понастилав, і щоб все приготовив для мене – страву, на питки, заїдки, – що буду у гості.

Чоловік той пішов попереду, сказав. От пан той прибравсь і дожидає. От вона іде і їде.

Пан собак велів поодпускать, хортів, щоб її порвали, так вона тільки увійшла у двір, зайця пустила,— так собаки усі за зайцем, а вона просто іде до пана.

От він бачить, що вона іде і їде; гляне – так вона гола і в сорочці — бач, ятер з прядива виплетеннй ріденько, дак тіло видно.

Дак вона каже:

— Здорові були, пане, прошу, нате ж вам гостинця!

Да дає панові з рук перепелицю, а він на неї удививсь, а перепелиця з рук його у вікно вилетіла: був гостинець і нема. От він там по покоях сідає, то ходить; що вже як він сказав, то вона зробила, що вже не панська правда, а Семилітчина. Водить її всюди да й каже: се така страва, а се така страва, а се знов така страва; се дорога, а се теж дорога. А хліба нема. Ось вона ходить да й каже:

— І се, пане, добре, і се добре, да до хліба.

Так він роздумавсь: хоть що їсти, а як хліба не поїсти, то голодеи. Положили хліба. Каже пан:

— Сідай обідать.

Вона й сіла. Коли йде два чоловіки до пана судитися. От він устав та й питає:

— За чим ви?

Один каже:

— До вашої милості – розсудіть нас. Поїхали ми в ярмарок, дак моя кобила, а того чоловіка віз.

Той чоловік каже:

— Мій віз, пане.

— Ми кобилу випрягли, у ярмарку прив’язали до воза, дали їсти, самі пішли на базар купувати; коли ідемо – аж уже лошатко єсть – нам бог дав. От той чоловік: «Мій віз привів лоша, що лоша під візом, під колесо мордочкою товче», що, бач сліпе. А я кажу:

— Е, ні! Брешеш, то моя кобила привела лоша. Да й побились, за чуби тягалися. Так пан спитав:

— А де лоша було?

Той каже:

Під возом, пане, було.

— Дак і віз же і лоша привів, а не кобила, коли під возом було.

Хотіли вже люди йти, а Семиліточка сидить да слухає да й каже:

— То як у мого батька да був гай на шпилі, а вони той гай вирубали, пні викопали, виорали да насіяли проса, да уродило таке хороше просо, таке хороше! Так унадилась риба-щука да линь, да й виїли просо.

А другі були тут пани, сидять да се чують да кажуть:

— Не можна сьому статься, щоб риба до проса ходила їсти.

А вона каже:

— Не можна сього, панове, статься, щоб віз да лоша привів: дерево зрубане і отесане, да ще б то з себе плід викинуло, – не можна.

От так пан вже побачив, що вона розумніша, дав їй півпанства, да стала вона вже у його розсуджувать людей; ото пан такий був, що не розсудить і людей.

Рубрика: бідний, діти, жінка, чоловік.