This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Видимо й Невидимо

Був собі пан та лакей. То як були ще вони мали¬ми, так укупі грались і все у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та приказувати, щоб він зробив те й те, та все таке, щоб його можна було знищити.
Усе те лакей поробить, живим і вернеться.

От раз загадує йому:
— Принеси мені, — каже, — Видимо й Невидимо.
Той іде — плаче та й прийшов десь у ліс, та такий страшенний, що господи! Дивиться — стоїть хатка, він і пішов у ту хату та й заховався під припічок. Коли це був обід, приходить дід та й гукає:
— Видимо й Невидимо, подай стіл!
Тут відразу де не взявся стіл, а на ньому усякі напитки і наїдки. От дід напився, наївся та:
— Видимо й Невидимо, прибери!
Зараз де все оте і поділось.
А той лакей з-під припічка усе те бачить. От як дід пішов, лакей виліз.
— Ану, — каже, — і я зажадаю того собі. Видимо й Невидимо, подай стіл!
Зараз де що і взялось.
Він напився, наївся, тоді й питає:
— А що, Видимо й Невидимо, може, тобі у цього хазяїна набридло?
— Та набридло, — каже.
— Так ходім зо мною.
— Ходім.
Ото і пішли. Він що версту відійде — гукає:
— Видимо й Невидимо, чи ти тут?
— Тут, тут, хазяїне, не бійсь, я не останусь.
Коли це ідуть, бачить він, що покої будуються,
людей нікого не видно, а один тільки топір: сам і теше, сам і рубає, а що треба підняти, топір устромиться — сам і нагору витягне. Видимо й Невидимо йому і каже:
— Поміняй мене на топір-саморуб, а я у тебе знов буду, як тільки гукнеш.
От то тільки сказано, а тут і дідок іде, він і каже:
— Проміняй мені, діду, цей топір на Видимо й Невидимо.
— Яке ж воно?
Він тоді зараз:
— Видимо й Невидимо, подай стіл!
Де що і вродилось. Дідок напився, наївся.
— Це, — каже, — добра штука! Чому не проміняти?
Та й віддав йому той топір.
От він вийшов за кряж та:
— Видимо й Невидимо!
— Тут, тут, хазяїне, коло тебе, — озивається.
От випало йому знов іти лісом. Іде він і бачить,
що скаче кругом лісу ломачка, а в лісі ходить дідок.
— Що це, — питає, — діду, у тебе таке?
— Та це ломачка-самобійка, ось дивись.
— Ану, — каже, — дубинко-самобійко, ходи!
Та ломачка як почала скакати! Що не скочить,
то дуба ізвалить, то ізвалить. Він тоді до свого:
— Видимо й Невидимо, подай стіл!
Зараз де що і взялось. Дід напився, наївся та й пристав до нього:
— Проміняй мені його на ломачку-самобійку та й проміняй.
А Видимо й Невидимо і каже йому:
— Та й проміняй, бо я знов у тебе, як гукнеш, буду.
Він проміняв, узяв ту ломачку-самобійку, вийшов з лісу та:
— Видимо й Невидимо!
— Тут, тут, хазяїне, коло тебе.
Ось приходять вони у місто. Зайшов він у трактир, зараз як закомандує:
— Видимо й Невидимо, подай стіл!
Відразу де що і взялось. Він напився, наївся та ще коло себе чоловік десять нагодував та тоді:
— Видимо й Невидимо, прибери!
Де що і поділось.
А у тому трактирі гуляв вояк, побачив та й каже:
— Це ще не штука, а от штука! Ану, прути, нуте!
Де не взялись прути, як заходились, так коло нього аж свистять.
— Ось проміняй, — каже, — мені на твоє Видимо й Невидимо.
А Видимо й Невидимо:
— Та проміняй, — каже, — я знов у тебе буду.
Він проміняв його на ті прути, та тільки вийшов
за місто, та:
— Видимо й Невидимо!
— Я тут, тут, хазяїне, не бійсь, — озивається.
От прийшов він до свого пана, а в нього саме
гості були, та сусідів понаїздило такого! Пан як побачив, що він вернувся, кричить:
— Ей, подать канчук.
— Ні, — каже, — підожди! Бий гостей, ломачко-самобійко, та добре бий!
Як почала та ломачка гостей чистити! Що по¬била, а що повтікали. Він тоді до прутів:
— Прути, нуте!
Як візьмуться ж ті прути коло пана! От як відчистив добре пана, що той йому нічого вже не каже, тоді давай будуватись. Ломачка-самобійка дуби валить, топір-саморуб сам тягає, сам рубає, сам і теше, а він тільки походжає і не приказує.

Рубрика: дід.