This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Іван-царевич та залізний вовк

Був собі цар та мав сина Йвана. От Йван-царевич поїхав раз на охоту. Приїхав у темний ліс і став гулять конем. Дивиться він, коли лежить пташка з золотими крильцями. Тільки що наміривсь стрілять, а позад його щось як зашелестить! Він оглядівсь, коли біжить залізний вовк та й каже:
— Давно вже я по лісу гуляю, та не бачив ніколи царевича, а тепер уже наїмсь царського м’яса.
— Не їж мене, — каже царевич, — лучче візьми з мене, що тільки хоч.
— Ну, — каже вовк, — тоді я тебе з’їм, як будеш женитись.

Довго Йван-царевич не женивсь, а потім батько його й каже:
— Женись, сину. Вже пора.
— Ні, — каже царевич, — не хочу, бо як їздив на охоту, то вовк казав — з’їм, як оженюсь.
Батько йому й каже:
— Ні, не бійся, у мене є багато війська. Воно застреле вовка.
От вони й поїхали у друге царство сватать царівну. Засватали царівну, пішли в церкву повінчались, а потім забрали царівну і приїхали додому свадьбу грать. Звелів цар війську обступить кругом хату, а молодих завели за стіл і зачали гулять… І тільки що стали музики грать та танцювать молоді, коли чують — військо кричить:
— Вовк біжить! Вовк біжить!
Став добігать залізний вовк до хати, а солдати давай його стрілять. Стріляли, стріляли — нічого не зроблять — біжить напрямки та кусається.
Бачить царевич, що вовк добіга до вікна і скоро в хаті буде, та й кричить:
— Сідлайте мені прудкого коня!
Солдати осідлали. Йван-царевич сів на коня і полетів на йому, як птиця, а вовк за ним.
Біжить царевич степом, кати дивиться — стоїть хата на курячій ніжці. Царевич убіг у хату, а там сидить відьма з трьома дочками. Поздрастувався царевич, а відьма його й питає:
— Чого сюди зайшов, чи по волі, чи по неволі?
— Ні, — каже царевич, — я козак не без долі, зайшов сюди по неволі.
Відьма й пита царевича:
— Яка тобі неволя?
— Та, що залізний вовк хоче мене з’їсти.
А відьма й каже:
— Бери за себе мою старшу дочку, то я вовка з’м.
Поручився царевич брать відьмину дочку. Вовк біжить — та прямо в хату і вскочив. Відьма зараз дала йому їсти, а вовк сів за стіл, каже:
— Ну, як воня руська кость?
Відьма й пита вовка:
— А що, з’їв руського царевича?
— Ні, — каже, — утік.
— Ну, як не будеш його їсти, то він буде нам зятем?
(Відьма була жінкою залізного вовка).
— Чи так, то й так, — каже вовк, — все одно ніякий біс не трапляється.
Впустили царевича в хату, а вовк і каже:
— Як маєш талан, що утік, то тепер будеш із моєю дочкою жить.
Став царевич жить з його дочкою.
От помітили вони, що царевич не дуже любе відьмину дочку, та й радяться самі між собою, як би його перевести.
Прикинулась відьмина дочка хворою, і поси¬лають вони його в ліс за живущою і цілющою водою. Пішов царевич до коня та й плаче:
— Тепер уже, — каже, — я пропав.
Кінь і каже:
— Сідай, поїдемо.
Ідуть лісом, коли лежать кгавенята. Став царевич їх забирать, а стара гава лежить та й кричить:
— Кра, кра! Слихом слихать, як царевича в вічі видать.
А далі й пита:
— Чи по волі, чи по неволі?
Царевич і отвіча:
— Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі.
Гава й говоре:
— Що хоч візьми, тільки не руш моїх гавенят.
Царевич й говорить:
— Яз тебе нічого не хочу, тільки дістань мені живлющої і цілющої води.
— Добре, дістану, бо я цю воду сама й стережу.
Полетіла кгава до малої пташки, звеліла дістать води й приказує їй:
— Як улетиш у колодязь та набереш води, то не лети вгору, а лети убік.
От пташка набрала води і полетіла убік. Як залетіла вона далеко, а кгава тоді й кричить на весь ліс:
— Кра, кра!
Змії стерегли воду та почули, що наче кгава каже: крав, крав — та вставали з місць і пустили з себе вогонь. Бачать, що не запалили злодія, та й кажуть гаві:
— Брешеш ти, ніхто води не крав.
А пташка долетіла вже до Івана-царевича і оддала йому воду. Царевич сів на коня й поїхав. Іде, аж стоїть хата, а в тій хаті сидить дід. Царевич увійшов у хату та й каже:
— Здоров, діду!
— Здоров, Іван-царевич!
— Чи по волі, чи по неволі? — пита дід.
— Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі,— отвічає царевич.
Розказав Йван-царевич дідові, де бував, що видав і куди тепер іде.
У діда тоді якраз баба вмерла, і він хотів її вже ховать, а царевич і покропив бабу живлющою і цілющою водою, вже й ожила. Дід тоді дає царевичу хусточку і навчає, як вовка стребить.
— Як прийдеш, — каже, — додому, то кинеш вовкові на шию хусточку, то з його залізо спаде, і стане він змієм з 12-ма головами, тоді рубай з правого боку, то зараз 6 голів і одпаде, а потім з лівого боку зрубаєш і другі 6 голів.
Став царевич з хати виходить, а дід дав йому ще й рушничок.
— На, — каже, — цей рушничок, та як уже стребиш залізисто вовка, то од’їдеш од відьминої хати, та вернися назад, махнеш рушничком — і зробишся котиком, тоді вбіжиш у хату і підслухаєш, що вони будуть балакать, щоб тебе звести; а як захочеш уп’ять стать чоловіком, то вибіжиш надвір, махнеш рушничком і станеш чоловіком.
Приїхав царевич і дає воду. Став вовк брать, а він і кинув вовкові на шию хусточку, поспадало з вовка залізо, і став він страшенним змієм з 12-ма головами. Царевич рубнув його з правого боку, а 6 голів так і одлетіли; він повернув шаблю, та з лівого боку, так і поодлітали останні голови. Тоді він язики повиймав, попалив голови і все м’ясо змія і попіл на вітрі розвіяв.
Управився зі змієм, помолився богу, осідлав коня і поїхав додому.
Виїхав у степ і здумав, що йому дід приказував. Вернувся він, прив’язав коня до дуба, а сам пішов до хати, махнув рушничком, зробився котиком, вбіг у сіни і кричить:
— Няв, няв!
Стара відьма й каже дочкам:
— Пустіть котика в хату, а то той проклятий царевич перевів нашого хазяїна, то ще й котика переведе.
Впустили котика в хату.
Посідали втрьох на печі та й радяться, як би царевича звести. Старша дочка й каже:
— Я піду на степ та зроблюсь криницею, то він нап’ється води та й здохне.
Менша каже:
— А я піду та стану яблунею золотою, то він зірве золоте яблуко, з’їсть та й здохне.
Найменша каже:
— Я піду та зроблюсь горницею, а в горниці буде багато наїдків та напитків, то він ввійде, наїсться й нап’ється і лусне.
Вислухав котик все, що вони говорили, вийшов надвір, махнув рушничком та став чоловіком і пішов до коня, сів на коня і їде.
Довго він їхав і захотілось йому пить.
Дивиться — криниця, він зліз з коня і хотів пить, а кінь йому й каже:
— Не пий, а то вмреш.
Він підійшов до криниці, вдарив по ній навхрест шаблею, а з неї кров так і потекла.
Поїхав дальше. Дивиться — стоїть яблуня, а на ній золоті яблучка. Він під’їхав до неї, вдарив по ній навхрест шаблею, а з неї кров так і потекла.
Іде він дальше, коли стоїть горниця, а в тій горниці самі наїдки та напитки. Він встав з коня, ввійшов у горницю та вдарив навхрест шаблею по стінах, а з неї кров так і задзюрчала.
Сів тоді Йван-царевич на коня й гайда додому. Приїхав додому, ввійшов у хату, а йому всі стали раді-раді. Пообсідали кругом йото жінка, батько й мати, і давай він їм всі свої походіння та історії розказувати.
Живуть вони тепер з молодою жінкою та царствують.

Рубрика: вовк, діти, змій, чоловік.