Наверх ↑
 

Помадкова лялечка

Стояла гарно прибрана сосонка. На самім вершку красувалася шестираменна зірка з дзвіночками та свічками, а над нею розпустив ангел свої білі крильця. Кожна галузка була інакше прибрана й на кожній горіли різнобарвні свічки. На одній галузці висів на ниточці шоколадний коминярик-сажотрус З драбинкою й щіточкою на плечах. На іншій галузці на голубій стьожечці – русява, синьоока помадкова лялечка. Чорний коминярик  приглядався до неї й придумував, як би то до неї дістатися й поговорити, бо нудно увесь час висіти коло золотої рибки з витріщеними очима.

Звернувшись до неї, спитав:
– “Звідки ти, золота рибко?”
– “З далекого моря! Цілий світ обпливла й багато бачила. Я дуже освічена. А ти чому такий чорний?”,- озвалася рибка.
– “Я – коминяр. Комини вимітаю й тому такий чорний”,- каже коминярик.
– “Ах, ти коминяр, комини вимітаєш! Ну, такій пані в золотій шаті, як я, негоже говорити з такими, що в комини лазять”, – сказала гордо рибка й ще більше витрішила свої очі.
– “Ах, я не тільки комини чищу! Я вмію також по драбинці лазити й вогонь гасити. Ось подивисяі”, – крикнув коминярик, приставив драбинку до свічечки та загасив її.
– “Пхе! Якого чаду наробив”, – чхнула рибка й відвернулася від нього.
Ображений коминярик не звертав більше уваги на рибку. Він пильно зайнявся помадковою лялечкою. Спустився на своїй ниточці, гойдався на ній, щоб лялечка завважила його. Але вона дивилася на стіл під сосонкою, бо там в чотири ряди стояли бляшані жовнірики, а перед ними з витягненою шаблею в голубім мундирі походжав офіцерик.
Коминярика взяв гнів, він рвонувся, нитка трісла, й він полетів далі, та якось щасливо затримався на долішній галузці. Помаленьку по драбинці став пробиратися по галузках до лялечки. Добився до неї, сів на її галузку й доторкнувся своїм чорним пальчиком її білої ручки. Лялечка подивилася на нього й спитала:
–        “Тобі чого?”
– “Хотів тебе просити, щоб ти поїздила зі мною на зірці. Он там, нагорі, є зірка з дзвіночками й свічечками. Я запалю їх, зірка стане крутитися, дзвіночки дзвонити, а ми поїздимо собі”, – просив коминярик, кланяючись.
– “Так, так! Відв’яжи мене, поїду з тобою!” – защебетала лялечка.
Коминярик розв’язав голубу стьожку, допоміг лялечці вилізти на галузку, взяв ії за ручку й почали обоє пнутися до зірки. Незабаром були вже нагорі. Тут приставив він свою драбинку від одного дзвіночка до другого, посадив лялечку на той місток, запалив свічечки й сам сів коло неї. Задзвонили дзвіночки, зірка стала крутитися колесом. Лялечка розвеселилася: співала, плескала в долоні і з утіхи подарувала коминярикові свою голубу стьожку, на котрій була причеплена до галузки. Щасливий коминярик перев’язався стьожкою через плечі й присягнувся ляльці у вічній приязні. Нараз крикнула лялечка й вхопилася обома ручками коминярика. Недалеко від них на галузці сидів сивий щурик, підкручував лапкою вусик і показував гострі зуби. Він постановив взяти собі ляльку за жіночку й прийшов це сказати.
– “У мене, панночко, будеш мати всього досхочу. Мої комори повні білого рису, солодкого цукру й лоєвих свічечок. Дістанеш від мене також такий сивий кожушок, як мій. Будеш у мене спати на пахучій соломі в найкращій норі під підлогою”, – хвалився щурик.
– “Ой, поможи, вирятуй мене!”, – шепнула лялька коминяреві.
– “Прошу, підемо в долину; таки зараз забираю тебе з собою, моя панночко! А не схочеш, то запізнаєшся з моїми зубами”, – сказав щур.
– “Не бійся. Там на долині військо стоїть, воно відборонить нас”, – заспокоював тихо коминярик. Коли були вже на столику, кинулася лялька до офіцерика з просьбою, щоб охоронив її від зубатого жениха. Той гукнув до своїх жовнірів, вони вийняли шаблі й оточили офіцера та лялечку. Щурик вискалив зуби й збирався кинутись на жовнірів. Коминярик націлив гармату на щурика й вистрілив. Куля відбила щурові лапку.
Запівкотів бідний і поскакав на трьох лапках у свою нору, а лялечка стала офіцерові дякувати, що вирятував її з такої великої біди.
– “Як ти наважився без дозволу стріляти з гармати?” – крикнув офіцерик на коминяра й наказав жовнірам прогнати його. Пішов коминярик і з розпуки кинувся з столика на землю. Лялечка бавилася весело з офіцериком і навіть очком не кинула в той бік, де лежав на підлозі коминярик.
Та недовго бавилася лялечка. Жовнірики помарширували в коробочку та й замкнулися, а вона зосталася сама.
З нудівги почала бігати по столику, впала на підлогу й розбилася коло коминярика, що лежав без голови, бо його голову з’їв щурик.

Рубрика: дівчина, коминяр, щур.



Додати в закладки