This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Бідний парубок й царівна

Була в гаї хатка, а в тій хатці жила собі жінка з сином. Поля в них не було, бо кругом був гай густий, а хліб вони купували. Не стало в них хліба. Жінка й посилає свого сина по хліб.

— На тобі, — каже, — сину, ці гроші та піди й купи хліба.

Узяв син гроші й пішов. Іде та йде. Коли дивиться, аж веде чоловік собаку вішати.

— Здоров, дядьку!

— Здоров!

— Куди ти собаку ведеш?

— Поведу, — каже, — в гай та повішу, а то в господі нічого не можна удержати через неї: виведе квочка курчат — вона, проклята, й подушить їх. Забуде жінка замкнути хату — вона лапою двері відчинить, вилізе, проклята, на стіл і поїсть хліб. Скільки вона побила горшків, мисок!

— Не вішай її, чоловіче, продай краще мені.

— Купи.

— Що ж ти хочеш за неї?

— А ти що даси?

От він віддав ті гроші, що мати йому дала на хліб, а собаку повів додому. Прийшов додому, а мати його й питає:

— А що, сину, купив хліба?

— Ні, мамо, не купив.

— Чом же ти не купив?

— Я йшов, коли дивлюсь — веде чоловік собаку вішати, так я взяв та й купив.

Дала йому мати грошей і послала його знов по хліб.

Пішов він. Коли дивиться — несе чоловік кота.

— Здоров, дядьку.

— Здоров.

— Куди ти, дядьку, йдеш?

— Несу кота в гай.

— Чого ж ти його несеш у гай?

— Повішу. Не можна через нього нічого в хаті удержати. Що б не поставив, що б не поклав, уже його він не промине!

— Ти б, — каже, — мені його продав.

— Купи.

— Що ж тобі дати за нього?

— Я не буду торгуватися: що даси, за те й продам.

От він ті гроші, що йому мати дала на хліб, віддав, узяв кота й пішов додому. Приходить, а мати його питає:

— А де ж ти хліб дів?

— Та я й не купив!

— Чом же ти не купив? Де ж ти гроші дів? Може, ще якого чорта купив?

— Купив, — каже.

— Нащо ж ти купив?

— Ніс чоловік у гай кота і хотів його повісити, так мені його шкода стало — я взяв та й купив.

— На ж тобі ще грошей, та гляди вже — нічого не купуй: у хаті вже й одного окрайця хліба нема.

Пішов він. Іде та й іде, коли дивиться — б’є чоловік гадюку.

— Чого ж ти, чоловіче, гадюку б’єш? Ти б краще мені її продав.

— Купи, — каже, — продам.

— Що ж тобі дати?

— Що даси, те й буде.

Віддав він йому всі гроші. Той чоловік забрав і пішов собі далі. А гадюка й каже:

— Спасибі тобі, чоловіче добрий, що ти визволив мене від смерті. На тобі оцей перстень. Як тобі чого треба буде — то ти перекинь його з однієї руки на другу — зараз прибіжать слуги. Що б ти їм не загадав, що б ти не придумав, усе зроблять тобі.

Узяв він той перстень і пішов додому. Підходить до хати, перекинув з однієї руки на другу — явилося слуг стільки, що страх!

— Щоб мені, — каже він їм, — був хліб!

Тут сказав, а тут уже й нанесли хліба такого, що страх! Прийшов він у хату й каже:

— Ну, тепер, мамо, вже не будемо ходити хліба купувати! Дала мені гадюка такий перстень, що як перекинути його з однієї руки на другу, то зараз прибіжать слуги: що б я їм не сказав, що б я їм не загадав — усе зроблять.

— За що ж вона тобі дала?

— За те, що я її визволив від смерті. Її чоловік хотів убити, а я купив її в нього за ті гроші, що ви дали на хліб.

Пожили вони місяць чи, може, й два. Чого йому захочеться, він зараз перекине перстень, слуги прибіжать і зроблять усе.

Захотілося йому женитись. От він і каже своїй матінці:

— Підіть, матінко, та висватайте за мене царівну.

Пішла вона до царівни, розказала, чого вона прийшла, а царівна й каже:

— Як зробить твій син такі черевички, щоб на мою ногу якраз прийшлися, то піду за нього заміж.

Пішла вона додому й каже синові:

— Казала царівна, як ти пошиєш їй такі черевички, щоб на її ногу прийшлись, то піде за тебе заміж.

— Добре, — каже, — пошию.

Увечері вийшов він надвір, перекинув з руки на руку перстень — зараз поназбігалося слуг. От він і каже їм:

— Щоб мені до ранку були черевички, золотом шиті, а сріблом підбиті, і щоб ті черевички якраз прийшлись на ногу такої-то й такої царівни.

На другий день встає він — уже черевички готові стоять на столі. Взяла мати черевички і понесла царівні.

Поміряла вона — якраз на її ногу. От вона й каже:

— Скажи своєму синові, щоб він зробив мені за одну ніч плаття до вінця і щоб те плаття було не довге й не коротке, не тісне й не широке — щоб якраз на мене прийшлося.

Приходить та жінка додому та й каже синові, чого забажала царівна.

— Добре, — каже, — мамо, лягайте спати. Все зроблю, що б вона мені не загадала.

Полягали спати. А він вийшов надвір, перекинув перстень з руки на руку — зараз слуг найшло стільки, що страх!

— Щоб мені, — каже, — до ранку було плаття із такої матерії, що світиться так, як сонце, і щоб те плаття якраз прийшлось на таку-то й таку царівну.

— Добре, все зробимо.

Ліг він спати. На другий день встає і каже до матері:

— Ну, йдіть, мамо, до царівни та й несіть плаття. Що вона ще скаже?

— Що ж я, — каже, — сину, понесу? Де ж те плаття?

Пішов він до столу, підняв хустину, так у хаті й засіяло, неначе сонце зійшло.

— Ось, мамо, на столі плаття лежить під хусткою; несіть його.

Взяла вона плаття й понесла. Приходить до царівни, а вона й питає:

— А що ти нам скажеш, жінко добра?

— Принесла, — каже, — вам плаття до вінця.

Як відкрила вона те плаття, так у покоях і загорілось усе. Одягла його царівна, стала перед дзеркалом, поди¬вилась — аж підскочила: така рада, що дуже гарна зробилася. Пройшла вона раз по кімнаті, пройшла другий — просто як сонечко: так від неї й сяє…

— Ну, — каже, — жінко добра, нехай він мені ще зробить міст од мого палацу аж до тієї церкви, де ми будемо вінчатися, і щоб той міст був зроблений Із срібла й золота. Як міст буде готовий, то тоді підем до вінця.

Приходить та жінка додому й каже синові:

— Казала царівна, щоб був міст од того палацу, де вона живе, до церкви. Та й казала, щоб ти той міст зробив із чистого золота та срібла.

— Добре, мамо, лягайте ж відпочивати.

Полягали увечері спати. А він вийшов надвір, перекинув з руки на руку перстень — стільки слуг понасходилося, що й двір тісний став. От він їм і каже:

— Щоб мені до ранку був міст із чистого срібла й золота від палацу такої-то й такої царівни до такої-то церкви, я там буду вінчатися. І щоб, як туди я буду із царівною їхати, з обох боків цвіли яблуньки, груші, вишні, а як назад буду їхати, то щоб уже все поспівало.

— Добре,— кажуть,— до ранку все буде так, як ви хочете.

На другий день встає він, іде надвір. Дивиться — стоїть міст, і з обох боків садки ростуть. От він вернувся у хату і каже матері:

— Ідіть, мамо, та скажіть царівні, що вже й міст готовий, нехай іде до вінця.

Пішла мати до царівни, сказала їй; а вона й каже:

— Я вже міст бачила — дуже гарний. Скажи ти своєму синові, нехай він приїздить вінчатися.

Прийшла та жінка додому і каже синові:

— Казала царівна, щоб ти завтра їхав вінчатися.

От він через ніч побудував собі палац, а на другий день поїхав до церкви, повінчався із царівною і вертаються назад. А на мосту вже все поспіває: і яблука, й груші, і вишні, й черешні — усякі-всякі фрукти, які тільки на світі є…

Приїхали вони в той палац, відгуляли весілля і живуть собі. Прожили там, може, місяць, а може, й більш — от вона й питає свого чоловіка:

— Скажи мені, серденько-чоловіче, як ти пошив мені черевички і плаття: ти ж із мене й мірки не брав? Як ти, — каже, — за одну ніч побудував такий міст і де набрав стільки золота і срібла?

— У мене, — каже, — є такий перстень. Як його перекину з однієї руки на другу, то зараз поназбігається до мене слуг повен двір. Що б я їм не загадав — усе зроблять. То вони зробили й черевички, й плаття й побудували міст і цей палац, що ми живемо, — усе вони мені роблять.

— А де ж ти, серденько, кладеш на ніч той перстень?

— Я, — каже, — кладу його під голову, щоб ніхто його не вкрав.

От вона дочекалася, поки він заснув, знайшла той перстень, перекинула з руки на руку, так їй таких слуг найшло, що страшно й глянути. Вона їм і каже:

— Щоб зараз тут були коні і карета: я поїду за море до свого брата. А із цього палацу щоб ви зробили стовп такий, щоб тільки можна було моєму чоловікові стояти й лежати. Та глядіть мені, щоб ви його не розбудили, щоб він уже проснувся у стовпі.

— Добре, — кажуть, — усе буде так, як ви наказали.

Вийшла вона надвір — стоїть карета. Сіла вона. Чорти її підхопили, так і перенесли через море.

На другий день уранці прокинувся чоловік, дивиться — аж нема ні жінки, ні палацу, ні персня — нічого, нічого нема, тільки стовп стоїть. Став він виходити надвір — дверей нема. Полапав він одну стіну, полапав другу — не можна вийти. Тільки віконце маленьке пущено. Живе він, бідний, там; там і днює й ночує. Ніхто йому й їсти не дає. Там би він і пропав, якби не собачка та кіт: а то собачка побіжить у поле, дістане з торби у якого-небудь хлібороба шмат хліба і принесе, а котик візьме в зуби, полізе до віконця і віддасть йому. Назбирали трохи хліба, от собачка й каже котові:

— А що, — каже, — є в нашого господаря хліб; ходім за море, може, як-небудь чи не добудем перстень.

— Ходім, — каже кіт.

Пішли. Біжать та й біжать, прибігають до моря. Сів котик на спину собачці, і попливли. Вийшли на берег, погрілись трохи на сонці і побігли. Біжать та й біжать, а котик і каже:

— Ти залишайся над морем, а я побіжу до палацу. Як добуду перстень і прибіжу до моря, сяду на тебе й буду відпочивати, а ти будеш везти мене через воду.

— Добре, — каже собачка. — Іди ж ти до палацу, а я вернусь до моря.

От собачка вернувся, а котик побіг. Біжить та й біжить, біжить та й біжить, і не відпочиває та все біжить. Коли дивиться — аж стоїть палац, і коло нього варта. Котик прибіг у двір і бігає. Підійшла та царівна під вікно, дивиться, аж кіт ходить по двору. Вона взяла його й пустила в кімнати. Як уже всі полягали спати, котик вхопив перстень і побіг. Прибігає він до моря, скочив собачці на спину, собачка кинувсь у воду, й попливли. Посеред моря кіт хотів щось сказати собачці і випустив з рота перстень. Перепливли через море, а собачка й питає:

— А що, — каже, — перстень?

— Був, — каже, — та й загув.

— Як загув? Відняли?

— Ніхто й не гнався за мною. Я перстень уночі вхопив, уночі вибіг із палацу — ніхто й не знає, де я дівся. Прибіг ото до тебе, і попливли ми через море. Як уже були посеред моря, я роззявив рот, хотів тобі сказати, щоб ти скоріше плив, та й випустив з рота.

— Що ж ми тепер будемо робити?

— Що будемо робити? Будемо ходити понад морем та питати, може, хто знайдеться такий, що нам його дістане з моря.

Погрілись вони трохи на сонці й пішли понад морем. Кого зустрінуть, кого побачать, усе розпитують, чи може він дістати перстень з моря, або чи не знає такого, щоб міг дістати: нікого такого й не напитають. А кіт і каже:

— Знаєш що? Ходім понад берег та будемо душити жаб та раків. Хто скаже, що винесе нам перстень, того й пустимо.

— Добре, — каже собачка, — ходімо!

Пішли вони. Знайдуть оце жабу й питають:

— А що, винесеш нам з моря перстень?

То інша й відказує їм:

— Якби я знала, де його шукати, то я б вам знайшла й принесла. А то, де ж я вам його знайду: море велике!

От вони її й уб’ють. Уже всі жаби їх знали добре. Як яку піймають, то вона їм і каже:

— Я знаю, де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу.

Вони пустять її, то вона собі й попливе, а про перстень і забуде. То жаби боялись їх, а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз і каже, що принесе перстень, — вони її й пустять.

Ідуть вони раз увечері над морем, аж дивляться — жабеня скаче. Вони піймали його та й питають:

— Ти знаєш, де в морі лежить перстень?

— Не знаю… квак, квак!

— Як ти не знаєш, то ми тебе уб’єм.

І почали душити те жабеня. Стара жаба побачила, вилізла з води така здорова, як відро, та й каже:

— Не бийте моєї дитини: я вам винесу з моря ваш перстень.

— Добре, — кажуть. — Ми будемо тримати його, аж поки ти нам не принесеш. Як принесеш, то ми тоді його пустимо.

Пішла жаба в море, знайшла перстень, віддала їм. Вони перстень взяли, пустили те жабеня і побігли додому. Прийшли до свого господаря, аж він уже увесь хліб поїв; уже два дні й крихти в роті не було. Такий сухий став, як скіпка. Віддали йому той перстень. Він перекинув з руки на руку — зараз і явились слуги. От він їм:

— Розваліть цей стовп, тільки так, щоб він мене не причавив, і щоб мені зараз тут була моя жінка.

Розкидали вони той стовп, привезли жінку. От він узяв ту царівну, коневі до хвоста прив’язав і пустив у поле гуляти. А сам побудував собі палац і живе з котиком та собачкою.

Рубрика: бідний, дівчина, жінка, чоловік.