Наверх ↑
 

Бідний парубок й царівна

Була в гаї хатка, а в тій хатці жила собі жінка з сином. Поля в них не було, бо кругом був гай густий, а хліб вони купували. Не стало в них хліба. Жінка й посилає свого сина по хліб.

— На тобі, — каже, — сину, ці гроші та піди й купи хліба.

Узяв син гроші й пішов. Іде та йде. Коли дивиться, аж веде чоловік собаку вішати.

— Здоров, дядьку!

— Здоров!

— Куди ти собаку ведеш?

— Поведу, — каже, — в гай та повішу, а то в господі нічого не можна удержати через неї: виведе квочка курчат — вона, проклята, й подушить їх. Забуде жінка замкнути хату — вона лапою двері відчинить, вилізе, проклята, на стіл і поїсть хліб. Скільки вона побила горшків, мисок!

— Не вішай її, чоловіче, продай краще мені.

— Купи.

— Що ж ти хочеш за неї?

— А ти що даси?

От він віддав ті гроші, що мати йому дала на хліб, а собаку повів додому. Прийшов додому, а мати його й питає:

— А що, сину, купив хліба?

— Ні, мамо, не купив.

— Чом же ти не купив?

— Я йшов, коли дивлюсь — веде чоловік собаку вішати, так я взяв та й купив.

Дала йому мати грошей і послала його знов по хліб.

Пішов він. Коли дивиться — несе чоловік кота.

— Здоров, дядьку.

— Здоров.

— Куди ти, дядьку, йдеш?

— Несу кота в гай.

— Чого ж ти його несеш у гай?

— Повішу. Не можна через нього нічого в хаті удержати. Що б не поставив, що б не поклав, уже його він не промине!

— Ти б, — каже, — мені його продав.

— Купи.

— Що ж тобі дати за нього?

— Я не буду торгуватися: що даси, за те й продам.

От він ті гроші, що йому мати дала на хліб, віддав, узяв кота й пішов додому. Приходить, а мати його питає:

— А де ж ти хліб дів?

— Та я й не купив!

— Чом же ти не купив? Де ж ти гроші дів? Може, ще якого чорта купив?

— Купив, — каже.

— Нащо ж ти купив?

— Ніс чоловік у гай кота і хотів його повісити, так мені його шкода стало — я взяв та й купив.

— На ж тобі ще грошей, та гляди вже — нічого не купуй: у хаті вже й одного окрайця хліба нема.

Пішов він. Іде та й іде, коли дивиться — б’є чоловік гадюку.

— Чого ж ти, чоловіче, гадюку б’єш? Ти б краще мені її продав.

— Купи, — каже, — продам.

— Що ж тобі дати?

— Що даси, те й буде.

Віддав він йому всі гроші. Той чоловік забрав і пішов собі далі. А гадюка й каже:

— Спасибі тобі, чоловіче добрий, що ти визволив мене від смерті. На тобі оцей перстень. Як тобі чого треба буде — то ти перекинь його з однієї руки на другу — зараз прибіжать слуги. Що б ти їм не загадав, що б ти не придумав, усе зроблять тобі.

Узяв він той перстень і пішов додому. Підходить до хати, перекинув з однієї руки на другу — явилося слуг стільки, що страх!

— Щоб мені, — каже він їм, — був хліб!

Тут сказав, а тут уже й нанесли хліба такого, що страх! Прийшов він у хату й каже:

— Ну, тепер, мамо, вже не будемо ходити хліба купувати! Дала мені гадюка такий перстень, що як перекинути його з однієї руки на другу, то зараз прибіжать слуги: що б я їм не сказав, що б я їм не загадав — усе зроблять.

— За що ж вона тобі дала?

— За те, що я її визволив від смерті. Її чоловік хотів убити, а я купив її в нього за ті гроші, що ви дали на хліб.

Пожили вони місяць чи, може, й два. Чого йому захочеться, він зараз перекине перстень, слуги прибіжать і зроблять усе.

Захотілося йому женитись. От він і каже своїй матінці:

— Підіть, матінко, та висватайте за мене царівну.

Пішла вона до царівни, розказала, чого вона прийшла, а царівна й каже:

— Як зробить твій син такі черевички, щоб на мою ногу якраз прийшлися, то піду за нього заміж.

Пішла вона додому й каже синові:

— Казала царівна, як ти пошиєш їй такі черевички, щоб на її ногу прийшлись, то піде за тебе заміж.

— Добре, — каже, — пошию.

Увечері вийшов він надвір, перекинув з руки на руку перстень — зараз поназбігалося слуг. От він і каже їм:

— Щоб мені до ранку були черевички, золотом шиті, а сріблом підбиті, і щоб ті черевички якраз прийшлись на ногу такої-то й такої царівни.

На другий день встає він — уже черевички готові стоять на столі. Взяла мати черевички і понесла царівні.

Поміряла вона — якраз на її ногу. От вона й каже:

— Скажи своєму синові, щоб він зробив мені за одну ніч плаття до вінця і щоб те плаття було не довге й не коротке, не тісне й не широке — щоб якраз на мене прийшлося.

Приходить та жінка додому та й каже синові, чого забажала царівна.

— Добре, — каже, — мамо, лягайте спати. Все зроблю, що б вона мені не загадала.

Полягали спати. А він вийшов надвір, перекинув перстень з руки на руку — зараз слуг найшло стільки, що страх!

— Щоб мені, — каже, — до ранку було плаття із такої матерії, що світиться так, як сонце, і щоб те плаття якраз прийшлось на таку-то й таку царівну.

— Добре, все зробимо.

Ліг він спати. На другий день встає і каже до матері:

— Ну, йдіть, мамо, до царівни та й несіть плаття. Що вона ще скаже?

— Що ж я, — каже, — сину, понесу? Де ж те плаття?

Пішов він до столу, підняв хустину, так у хаті й засіяло, неначе сонце зійшло.

— Ось, мамо, на столі плаття лежить під хусткою; несіть його.

Взяла вона плаття й понесла. Приходить до царівни, а вона й питає:

— А що ти нам скажеш, жінко добра?

— Принесла, — каже, — вам плаття до вінця.

Як відкрила вона те плаття, так у покоях і загорілось усе. Одягла його царівна, стала перед дзеркалом, поди¬вилась — аж підскочила: така рада, що дуже гарна зробилася. Пройшла вона раз по кімнаті, пройшла другий — просто як сонечко: так від неї й сяє…

— Ну, — каже, — жінко добра, нехай він мені ще зробить міст од мого палацу аж до тієї церкви, де ми будемо вінчатися, і щоб той міст був зроблений Із срібла й золота. Як міст буде готовий, то тоді підем до вінця.

Приходить та жінка додому й каже синові:

— Казала царівна, щоб був міст од того палацу, де вона живе, до церкви. Та й казала, щоб ти той міст зробив із чистого золота та срібла.

— Добре, мамо, лягайте ж відпочивати.

Полягали увечері спати. А він вийшов надвір, перекинув з руки на руку перстень — стільки слуг понасходилося, що й двір тісний став. От він їм і каже:

— Щоб мені до ранку був міст із чистого срібла й золота від палацу такої-то й такої царівни до такої-то церкви, я там буду вінчатися. І щоб, як туди я буду із царівною їхати, з обох боків цвіли яблуньки, груші, вишні, а як назад буду їхати, то щоб уже все поспівало.

— Добре,— кажуть,— до ранку все буде так, як ви хочете.

На другий день встає він, іде надвір. Дивиться — стоїть міст, і з обох боків садки ростуть. От він вернувся у хату і каже матері:

— Ідіть, мамо, та скажіть царівні, що вже й міст готовий, нехай іде до вінця.

Пішла мати до царівни, сказала їй; а вона й каже:

— Я вже міст бачила — дуже гарний. Скажи ти своєму синові, нехай він приїздить вінчатися.

Прийшла та жінка додому і каже синові:

— Казала царівна, щоб ти завтра їхав вінчатися.

От він через ніч побудував собі палац, а на другий день поїхав до церкви, повінчався із царівною і вертаються назад. А на мосту вже все поспіває: і яблука, й груші, і вишні, й черешні — усякі-всякі фрукти, які тільки на світі є…

Приїхали вони в той палац, відгуляли весілля і живуть собі. Прожили там, може, місяць, а може, й більш — от вона й питає свого чоловіка:

— Скажи мені, серденько-чоловіче, як ти пошив мені черевички і плаття: ти ж із мене й мірки не брав? Як ти, — каже, — за одну ніч побудував такий міст і де набрав стільки золота і срібла?

— У мене, — каже, — є такий перстень. Як його перекину з однієї руки на другу, то зараз поназбігається до мене слуг повен двір. Що б я їм не загадав — усе зроблять. То вони зробили й черевички, й плаття й побудували міст і цей палац, що ми живемо, — усе вони мені роблять.

— А де ж ти, серденько, кладеш на ніч той перстень?

— Я, — каже, — кладу його під голову, щоб ніхто його не вкрав.

От вона дочекалася, поки він заснув, знайшла той перстень, перекинула з руки на руку, так їй таких слуг найшло, що страшно й глянути. Вона їм і каже:

— Щоб зараз тут були коні і карета: я поїду за море до свого брата. А із цього палацу щоб ви зробили стовп такий, щоб тільки можна було моєму чоловікові стояти й лежати. Та глядіть мені, щоб ви його не розбудили, щоб він уже проснувся у стовпі.

— Добре, — кажуть, — усе буде так, як ви наказали.

Вийшла вона надвір — стоїть карета. Сіла вона. Чорти її підхопили, так і перенесли через море.

На другий день уранці прокинувся чоловік, дивиться — аж нема ні жінки, ні палацу, ні персня — нічого, нічого нема, тільки стовп стоїть. Став він виходити надвір — дверей нема. Полапав він одну стіну, полапав другу — не можна вийти. Тільки віконце маленьке пущено. Живе він, бідний, там; там і днює й ночує. Ніхто йому й їсти не дає. Там би він і пропав, якби не собачка та кіт: а то собачка побіжить у поле, дістане з торби у якого-небудь хлібороба шмат хліба і принесе, а котик візьме в зуби, полізе до віконця і віддасть йому. Назбирали трохи хліба, от собачка й каже котові:

— А що, — каже, — є в нашого господаря хліб; ходім за море, може, як-небудь чи не добудем перстень.

— Ходім, — каже кіт.

Пішли. Біжать та й біжать, прибігають до моря. Сів котик на спину собачці, і попливли. Вийшли на берег, погрілись трохи на сонці і побігли. Біжать та й біжать, а котик і каже:

— Ти залишайся над морем, а я побіжу до палацу. Як добуду перстень і прибіжу до моря, сяду на тебе й буду відпочивати, а ти будеш везти мене через воду.

— Добре, — каже собачка. — Іди ж ти до палацу, а я вернусь до моря.

От собачка вернувся, а котик побіг. Біжить та й біжить, біжить та й біжить, і не відпочиває та все біжить. Коли дивиться — аж стоїть палац, і коло нього варта. Котик прибіг у двір і бігає. Підійшла та царівна під вікно, дивиться, аж кіт ходить по двору. Вона взяла його й пустила в кімнати. Як уже всі полягали спати, котик вхопив перстень і побіг. Прибігає він до моря, скочив собачці на спину, собачка кинувсь у воду, й попливли. Посеред моря кіт хотів щось сказати собачці і випустив з рота перстень. Перепливли через море, а собачка й питає:

— А що, — каже, — перстень?

— Був, — каже, — та й загув.

— Як загув? Відняли?

— Ніхто й не гнався за мною. Я перстень уночі вхопив, уночі вибіг із палацу — ніхто й не знає, де я дівся. Прибіг ото до тебе, і попливли ми через море. Як уже були посеред моря, я роззявив рот, хотів тобі сказати, щоб ти скоріше плив, та й випустив з рота.

— Що ж ми тепер будемо робити?

— Що будемо робити? Будемо ходити понад морем та питати, може, хто знайдеться такий, що нам його дістане з моря.

Погрілись вони трохи на сонці й пішли понад морем. Кого зустрінуть, кого побачать, усе розпитують, чи може він дістати перстень з моря, або чи не знає такого, щоб міг дістати: нікого такого й не напитають. А кіт і каже:

— Знаєш що? Ходім понад берег та будемо душити жаб та раків. Хто скаже, що винесе нам перстень, того й пустимо.

— Добре, — каже собачка, — ходімо!

Пішли вони. Знайдуть оце жабу й питають:

— А що, винесеш нам з моря перстень?

То інша й відказує їм:

— Якби я знала, де його шукати, то я б вам знайшла й принесла. А то, де ж я вам його знайду: море велике!

От вони її й уб’ють. Уже всі жаби їх знали добре. Як яку піймають, то вона їм і каже:

— Я знаю, де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу.

Вони пустять її, то вона собі й попливе, а про перстень і забуде. То жаби боялись їх, а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз і каже, що принесе перстень, — вони її й пустять.

Ідуть вони раз увечері над морем, аж дивляться — жабеня скаче. Вони піймали його та й питають:

— Ти знаєш, де в морі лежить перстень?

— Не знаю… квак, квак!

— Як ти не знаєш, то ми тебе уб’єм.

І почали душити те жабеня. Стара жаба побачила, вилізла з води така здорова, як відро, та й каже:

— Не бийте моєї дитини: я вам винесу з моря ваш перстень.

— Добре, — кажуть. — Ми будемо тримати його, аж поки ти нам не принесеш. Як принесеш, то ми тоді його пустимо.

Пішла жаба в море, знайшла перстень, віддала їм. Вони перстень взяли, пустили те жабеня і побігли додому. Прийшли до свого господаря, аж він уже увесь хліб поїв; уже два дні й крихти в роті не було. Такий сухий став, як скіпка. Віддали йому той перстень. Він перекинув з руки на руку — зараз і явились слуги. От він їм:

— Розваліть цей стовп, тільки так, щоб він мене не причавив, і щоб мені зараз тут була моя жінка.

Розкидали вони той стовп, привезли жінку. От він узяв ту царівну, коневі до хвоста прив’язав і пустив у поле гуляти. А сам побудував собі палац і живе з котиком та собачкою.

Рубрика: бідний, дівчина, жінка, чоловік.



Додати в закладки