Наверх ↑
 

Два царевичі

Були собі два брати царевичі, й були вони богатирі: велику силу мали. От і почули вони, що в іншім царстві є царівна, дуже сильна й прегарна така. Старший брат каже меншому:

— Ходімо свататися. Кого з нас вона вибере, той буде її мужем.

— Ходімо, — каже менший.

Пішли вони. Йдуть та й ідуть. Довго чи недовго вони йшли, приходять у те царство до тієї царівни. Там їм дали всього — й їсти, й пити. Полягали вони спати увечері. А царівна, як вони поснули, одрубала одному ноги, а другому руки. Що їм робити? От той, що без рук, і каже безногому:

— Сідай мені на плечі: я тебе понесу.

Сів той і поніс його безрукий. Прийшли в ліс.

— Ну, — каже безногий, старший, — будемо тут жити. Побудуємо собі дім. Ламай дерево!

От менший, що на плечах у нього, як ухопить за дерево, так з коренем дуба й вирве. Зробили вони собі дім і живуть, ходять на полювання: старший поженеться, бо в нього ноги є, а менший, що на плечах, спіймає, бо в нього руки є. Так-то й живуть собі.

Тільки чують од людей, що в якомусь-то царстві, у такий-то празник, царівна скликає всіх старців і калік на обід-поминки.

— Ходім, — каже старший брат, — хоч на людей подивимося та й царівну побачимо. Адже ж кажуть, що така гарна, така прегарна, що кращої ніде немає.

Пішли вони. Той, що без ніг, сидить на шиї у того, що без рук. Той як ступить раз, так, може, півверсти: звісно, богатир! Пішли вранці, а на обід прийшли у те царство. А там такого — старців, калщ!.. А царівна сама кругом ходить і частує всіх. Дійшла черга до них. Царевичі як побачили її, так і очей не відведуть. Вона як подивилася на них, так їй стало шкода: такі гарні — і каліки. Наливає вона чарку, а той, що з руками, як ухопить її, як побіжать… та де тобі! Цар у погоню на конях, та куди коням наздогнати: ідуть скоріше, як птиця летить. Принесли царівну додому й кажуть:

— Будь нам за сестру!

— Гляди ж, — каже старший брат меншому, — не займай її: будемо жити, як брати із сестрою.

А менший каже старшому:

— Гляди ж і ти не займай!

Ото живуть собі добре: вона господарює. Тільки бачать, що вона щось марніє — худа така робиться. От і питає один у другого:

— Чи примітив ти, брате, яка наша сестра худа стала?

Не знають обидва, від. чого. От і почали вони її розпитувати:

— Скажи нам, сестро, голубко, цого це ти марнієш? Чого така худа стала?

А вона каже:

— Брати мої милі, брати мої любі, сказала б я вам, та боюсь.

— Не бійся, сестро, кажи. Може, ми тобі пораду дамо.

Вона й каже:

— Унадився до мене проклятий змій — прилітає і кров з мене висисає. Як ви підете на полювання, то він у комин і прилітає.

— Чому ж ти нам і досі не скажеш? — питають брати.

— Налякав він мене. Каже: з’їм, як скажеш.

От брати не пішли на полювання. Той, що без ніг, сів коло комина на даху, а той, що без рук, сів під підлогою. Прилітає змій. Той, що був під підлогою, як крикне: «А, ти тут!..» Змій у піч та в комин. А той, що сидів на даху, як ухопить руками змія тоді, як він з комина вилітав. Як почнуть його бити! Змій проситься:

— Що хочете, — каже, — зроблю, тільки не вбивайте!

От вони й кажуть:

— Веди нас туди, де є цілюща й живуща вода!

Повів їх змій. Приходять до криниці.

Оце, — каже змій, — цілюща й живуща вода!

Той, що з руками, виламав гіллячку зелену з верби й умочив у воду — вона й усохла. Вони й почали знов бити змія.

— О, така-то, — кажуть, — цілюща й живуща вода!

Б’ють його так, що він ледве дише.

— Ей, не вбивайте! — каже, — тепер уже я вас приведу до цілющої й живущої води.

Повів він їх, може, там у тридев’яту землю, у тридесяте царство. Підходять до криниці.

— Оце вже, — каже, — справді цілюща й живуща вода.

Менший царевич виламав суху гіллячку, умочив у воду — вона так і позеленіла, так листом і вкрилася.

Тоді вони зараз умочили свої порубані ноги й руки — вони виросли. Тоді взяли змія, вбили його, спалили й попіл із нього по вітру розвіяли. Вернулися самі додому. Один із них оженився на тій царівні, а другий пішов у світ.

Рубрика: змій, царевич, царівна.



Додати в закладки