This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Мати-щука

Жили-були дід і баба. У діда — дочка і у баби — дочка. Ось баба дала дідовій дочці коноплі, щоб вона за ніч їх вимочила, вибила для пряжі.

Вона йде і плаче, а теличка побачила й питає:

— Чого ти, дівчино, плачеш?

— А що ж? — говорить, — дала мені мачуха конопель, щоб я за ніч їх вимочила і вибила для пряжі.

— Не плач! Лізь в моє ліве вухо, а з правого вилазь: там само собою все вийде і в скриню поскладається!
Так дівчина і зробила.

На другу ніч баба їй інше задала. А вона знову плаче, іде до тієї телички. А теличка й запитує:

— Чого ти, дівчино, плачеш?

Вона розповіла — так і так. «Лізь, — говорить, — в моє ліве вухо, а з правого вилазь». Вона й полізла. Там все само собою і виткалось, і змоталось. А баба стоїть і все це бачить.

Приходить тоді до діда й каже:

— Заріж, діду, теличку!

А дід відповідає:

— Жаль, славна теличка.

Дідова дочка почула, що теличку хочуть зарізати, прибігає і говорить:

— Теличко-сестричко, хочуть тебе зарізати.

— Ну, що ж, — відповідає теличка. — Хай ріжуть, а ти мого м’яса не їж. А як підеш на річку, кишечки мої прополощи, а в них два зернятка буде. Посади ці зернятка, а потім побачиш, що вийде.

Ось зарізав дід теличку, а дочка його зробила, як було велено.

За ніч виросла яблунька — листя золоте, а яблучка срібні.

На другий день їхали повз це село пан’ Сотник з козаком. Побачив Сотник яблуню і говорить:

— Що це за дерево таке славне? Біжи, — каже козакові, — хоча б один листочок зірви.

Козак тільки хотів листок зірвати, а яблунька вгору витягнулася — не дістати.

Вийшли з хати баба з дочкою і дідова дочка. Тоді пан Сотник і мовив:

— Хто зірве з яблуньки хоча б один листочок, з тією я і повінчаюся.

Ось баба свою дочку одягла, думала — дістане листочок. А яблунька — все вище і вище, не дістати листочок.

Дідова ж дочка стояла збоку сумна і на яблуньку дивитися боялася.

Пан Сотник каже:

— Спробуй ти, дівчино, дістати.

Вона як підійшла до дерева, так яблунька сама до неї гілки нахилила.

Тоді пан Сотник взяв за руку цю дівчину, посадив її на воза і повіз із собою.

Вони їдуть — яблунька за ними слідом біжить. Приїхали — яблунька під вікном стала і стоїть.
Повінчалися вони і живуть, може, рік, а то й два, і народився в них син. Приїхала якось до них в гості бабина дочка. Гостює в них, а пан Сотник говорить своїй жінці:

— Мені потрібно у справах поїхати в місто, а ти бабиної дочки не слухай, не ходи нікуди з нею!

Як поїхав пан Сотник, бабина дочка стала просити:

— Душно, сестро, давай скупаємося.

— Не хочу, — відповідає.

— Ну, ходімо, ходімо.

Як стала просити, так і заманила: пішли купатися. Ось вони роздягнулися, бабина дочка каже:

— Ну, сестро, ти перша пливи, а я за тобою.

Та попливла вперед, а бабина дочка шепоче: «Стань щукою, а я господинею у твоїм домі. Стань щукою, а я господинею у твоїм домі».

Бачить: перетворилася дідова дочка на щуку. Тоді вона одягнула її плаття і пішла до пана Сотника.
Кинулась до дитини, а дитина не йде, плаче. Нянька почула щось негаразд, взяла дитину і пішла на річку:

«Щука, щука! Малятко плаче,
Малятко плаче — їсти хоче!
Щука, щука! Малятко плаче,
Малятко плаче — їсти хоче!»

Припливла мати-щука, нагодувала дитинку і знову попливла.

Пан Сотник сердиться: «І що це з синочком стало? Був такий лагідний, а тепер все плаче і плаче». А дитинка плакала, тому що зголодніла. Тоді нянька знову взяла дитину на руки і пішла до річки.
Мати припливла, нагодувала і знову попливла. Як її нянька не просила, щоб не пливла.

— Ні, — каже, — не можу.

Нянька терпіла, терпіла, потім приходить і говорить пану Сотнику:

— Ідіть до річки, піймайте щуку, бийте її, поки шкіра зі щуки не злізе.

Так і зробив пан Сотник. Шкіра зі щуки злізла — і постала перед ним жінка. Пан Сотник хотів був бабину дочку покарати, але на радощах відпустив її геть.

Рубрика: баба, дівчина, дід, діти, сотник, телятко.