Наверх ↑
 

Доля

Було, кажуть, дві жінки: одна гарна, а друга така погана, така погана, що гидко й скіпками взяти. От вони й полаялись між собою.

— Подивися, — каже гарна, — на себе, яка ти гидка. На тебе бридко й збоку глянути. Бо як глянеш, то аж печінки верне!

— Я, — каже та, — хоч і негарна, та зате моя доля гарна! А ти от і красива, та зате твоя доля погана. Якби ти на неї подивилась, то перелякалася б — така вона страшна! Хочеш, я тобі покажу твою і свою долю?

— Добре, — каже гарна, — покажи!

— Піди ж ти додому і навари вечеряти у великих відерних горшках — звари борщу і каші; а я теж наварю та й понесемо долям, а тоді й побачимо і твою, й мою долю.

От гарна побігла додому, заходилась, швиденько витопила, насипала в горшки і кличе:

— Ходім уже, сестричко, я вже наварила! А то моя вечеря прохолоне.

— Нічого, — каже, — твоя доля і холодну буде їсти!

Ото насипала і вона борщу в маленькі горщечки та й понесли.

— Чого ж це, — каже гарна, — в тебе такі маленькі горщечки?

— Нічого. З моєї долі буде й цих. Не розпитуй, лишень ходім хутчій.

Прийшли вони на перехресну дорогу. Поставила коло хреста погана жінка свої горщечки, розв’язала їх, зверху поклала чистеньку ложечку, відійшла трохи од хреста та й каже:

— Доле, доле! Йди до мене вечеряти!

Сказала вона раз, сказала і вдруге, коли за третім разом і приходить панич та такий же то гарний, що й надивитися на нього не можна. Взяв ложку, попробував перш борщу, а далі — каші, поклав зверху, завернув у рушничок гроші й не знати, де й дівся. Та погана жінка забрала горщечки, забрала із рушника гроші й каже:

— Ну, тепер ти свою долю клич так вечеряти, як я свою кликала.

Вона поставила відерні горшки, розв’язала їх, відійшла од хреста і гукає:

— Доле, доле! Йди до мене вечеряти!

Гукнула раз, гукнула й другий, не встигла крикнути третій, а тут як підійметься вітер, як схопиться буря — пісок несе, дерево гне та ламає, таке куйовдиться, що Господи! Аж ось і приходить доля гарної жінки, та така ж то препогана, обірвана, кудлата та ще й з хвостом; виїла, виїла все з горшків, поперекидала їх, побила й пішла собі.

Тоді обидві жінки забрали горшки та ложки й пішли додому. Погана жінка йде дорогою та й каже:

— А що, бачила свою долю?

— Бачила, — каже.

— Гарна?

— Така гарна, як ти!

— Що ж, — каже, — вона тобі сподобалась?

— Та ні! Нехай їй біс! І не говори про неї ніколи.

Рубрика: жінка.



Додати в закладки