Наверх ↑
 

Розбитий столик

Хто не знає лінивого Панька?

Край села, над річкою, стояла його хата. Її можна було впізнати здалеку по немазаних стінах, розваленому даху і бур’янах, які буяли навколо хати.

Раніше Панька не називали лінивим. І були в нього кінь, корова, кури, кіт, собака. В селі Панька поважали.

Та ні з того ні з сього Панько став під грушею цілими днями лежати. Кожен день тижня у нього — неділя. Господарство почало розвалюватися. Град вибив скло, нове Панько не вставив, а тільки ганчірками вікна завісив. А потім кінь і корова замерзли в повітці без дверей.

Пес пішов до іншого хазяїна служити. Кіт став ловити мишей у чужих коморах. А курей виловили лисиці та коршуни.

Сад вирубав Панько взимку сам на дрова. Від палючого сонця причаївся він тепер у бур’янах.

Одного разу повз його хату проходив подорожній. Він був одягнений дуже бідно, і ніхто не міг подумати, що це король. Він хотів подивитись, як живуть його піддані.

В цей час над селом почалася сильна гроза. Панько побіг із бур’янів в хату. А за ним — і король. Дах протікав, тільки один куток був сухий. Там розлігся Панько на сіні і зараз же захропів. А король влаштувався на невеликому столику і так просидів на ньому цілісіньку ніч. Вранці король запитав лінивого Панька, чому він не поправить дах. Панько відповів:

— А як же його поправляти, коли йде дощ?

— Так поправляй його в гарну погоду, — порадив король.

— А для чого ж його поправляти в гарну погоду, коли в хаті і без того сухо! — хмикнувши сказав Панько.

— А що ж ти будеш робити, коли у тебе завалиться хата? — запитав король.

— Ще не завалилася, так і рано про це думати, — відповів на те Панько і вийшов із хати.

— Почекай, — крикнув король, розгніваний такою неповагою Панька, — може, ти мені даси що-небудь поїсти?

— Непроханий гість що принесе, те і з’їсть, — почув він з-за порога.

— Воно то так, — сказав сам до себе король, виходячи з хати, — але такий лінивий підданий мені не потрібен. Завтра пришлю ката, щоб зніс Паньку голову.

Здавалося, ніхто вже не зможе врятувати невиправного лінивця. Король наказав кату вигострити сокиру, а сам пішов обідати.

Вишукані наїдки, які приготував маленький кухар Миколка, так сподобалися королю, що він сказав:

— Проси, що хочеш, ти гідний будь-якої нагороди.

— Милостивий пане, — сказав кухар, — відпусти мене на два дні до лінивого Панька, а кат нехай точить свою сокиру до тих пір, поки я не повернуся.

Король погодився.

Увечері того ж дня кухар попросився на нічліг у Панька.

— Горе мені з цими подорожуючими, — бурчав незадоволений Панько, — у мене не постоялий двір, спати ніде, іди собі в село.

— Дядечку, — став проситися хитрий Миколка, — дозволь мені залишитися в хаті. І постелі мені ніякої не треба. Ось я присяду на тім столику.

І він хотів сісти на невеликий столик, який стояв біля стіни.

— Боже мій! — крикнув Панько і кинувся до столика, закриваючи його руками. — Він такий тоненький, поламається. Вже краще лягай он там, за пічкою.

Кухар поліз за пічку і прикинувся, що спить. Насправді він і не думав спати, а став спостерігати, що буде робити Панько. Між тим лінивець присів до столика і прошепотів:

— Столику, столику від цариці риби, ой, хочу я їсти і пити.

Кухар побачив, як із столика висунувся чарівний ящик. А з нього став Панько витягати мисочки, горшки і штофи. Смачні пахощі сповнили хату. Миколка з заздрістю подумав, що такої доброї їжі і таких добрих напоїв не вміє приготувати ні він сам, ні старший кухар пан Варьоха. Наївшись, напившись, Панько стукнув тричі в столик, і ящик з порожньою посудою засунувся назад. Панько міцно заснув.

— Ось воно що, — подумав Миколка, висунувшись з-за пічки, — тепер я вже знаю, чому Панько відвик працювати. Недарма читав багато казок.

Дістав його Панько від риби-цариці, яка попала в його сіті. Ну, постривай, Панько, я допоможу тобі позбутися лінощів.

З цими словами кухар схопив столик, виніс його на подвір’я і розбив об повітку. Потім пішов у палац і сказав королю:

— Милостивий пане, відклади страту Панька на місяць-другий. А тим часом пошли свого слугу, нехай прослідкує за Паньком і розповість тобі все, що побачить.

— Добре, — відповів король, — подивимося, що буде далі.

Першого дня донесли королю, що Панько бігав подвір’ям, чимось дуже схвильований, збирав біля повітки уламки якогось столика. А коли нічого у нього не вийшло — заплакав. На другий день Панько відремонтував піч, полагодив димохід і зварив собі юшку з зеленої лободи.

На третій день Панько став вирубувати бур’ян, потім роздобув десь лопату, заходився копати грядки і засівати городину. Не полінувався зорати і засіяти поле. І на подвір’ї стало краще. Хазяїн поставив нові ворота і поправив тин. Після жнив з’явився свіжий дах на хаті і повітці. Повернувся пес і весело загавкав біля воріт. А там стали поважно походжати квочка з курчатами.

Коли королю розповіли про це, він дуже зрадів:

— Дарую Паньку життя! Бачу, що він не пропаща людина. А тепер, Миколко, розкажи, як тобі таке вдалося здійснити?

Хлопчик розповів йому про чарівний столик, про той самий столик, на якому ночував король в хаті у Панька. А закінчив своє оповідання Миколка такими словами:

— Я примусив Панька працювати на себе.

— Ти мудріший, як я думав, — заявив король. — Віднині будеш у мене не кухрем, а радником.

Так Миколка став міністром, Панько — поважним хазяїном, а сокиру ката майже всю з’їла іржа.

Рубрика: король, пан, Панько.



Додати в закладки