This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Голопуз

Був собі купець і купчиха; були вони бідненькі. От купець і каже:

— Треба, жінко, чим-небудь хліб заробляти.

А вона йому відповідає:

— То що ж? Запрягай коней та їдь.

Він трохи подумав, а далі запріг собі дванадцять повозок та й поїхав верстов за п’ятсот в один город та й почав торгувати. Торгував він років з двадцять та й розбагатів так, що й сам не знав, звідкіль воно все взялося у нього. Потім задумав їхати додому. Каже:

— Давно був удома, не знаю, що там робиться, треба одвідати.

На другий день, недовго думаючи, забрав своїх прикажчиків та й поїхав.

От їде він собі, ні про що не думає. Проїхав уже півдороги — тут йому трапилося нещастя. Розпрягли коней, пустили на пашу й самі трохи відпочили. Пришилось напоїти коней, шукають води — нема. А коні аж іржуть. Що робити? Вже верстов на п’ять навкруги обшукали води — нема ніде. Посходились до повозок і хотіли вже запрягати коней — коли це вилазить із землі якийсь чоловік і каже:

— Що даси мені, як я тобі води дістану?

— Що ж я тобі дам?.. Грошей? Ось дивися: оце дванадцять повозок грошей, то я тобі наділю одну.

А він йому й каже:

— Я грошей не хочу, а дай мені те, що в тебе вдома є миліше.

— Я не знаю, що мені вдома миліше. Жінка?

— Ні, — каже, не жінка, а ще миліше жінки.

— Ну, — добре, — сказав купець. — Я тобі дам те, що у мене дома є.

Тільки він це сказав — як піде із землі вода, так, неначе море. Вони напоїли коней і самі напились і поїхали.

Приїжджають у те місто, звідки сам, і став на квартирі у заїжджому дворі. Казав собі дати обідати. Пообідав добре, ліг відпочити. Прокинувшись, він пішов до господині розпитувати, де тут така-то живе його жінка. Вона дивиться, що це він її і допитується. Здивувалася та й каже:

— Хто ти такий і звідки ти?

— Я сам тутешній, їздив торгувати та оце їду до жінки.

— Та хто ж ти такий? Як тебе прозивають?

— Загородній.

— Загородній? — крикнула вона та й упала йому на шию. — Ти мій чоловік, а я твоя жінка.

Обнялися і поцілувалися. А далі входить у хату якийсь парубок — поклонився. Мати взяла його за руку, підвела до батька та й каже:

— Оце, чоловіче, наш син.

Обнялися вони, поцілувались та й почали удвох розказувати про господарство. От він повів батька по крамницях, що їх мати понаживала без нього, — усіх було дванадцять. Провів він його через одинадцять крамниць і почав уводити в дванадцяту, дігтярну, аж батько й каже:

— Та нехай йому вражий син, не хочу туди йти.

А син таки нав’язався:

— Ходім та ходім.

Він і пішов. Увійшли туди, дивляться — аж там лежить записочка. Син підняв та й читає. Як прочитав, а батько так і обімлів. Потім каже:

— Не ходи туди, куди тебе просять.

А в цидулці чорт писав, щоб приходив до нього син купця.

— Ні, тату, вже не можна залишитися, треба йти туди, куди мені наврочено.

На другий день устав раненько, зібрався в дорогу, набрав собі всього, попрощався і піїпов. От іде дорогою та й іде — нічого нема. Минув, мабуть, цілий тиждень уже. Аж ось і добувся парубок туди, де живе чорт. Дивиться — лежить парубок на дивані, вивернувся.

— Здорові, пане!

— Здоров, юначе! Чого тобі треба?

— Та ви ж мене кликали. Ось і цидулка.

— А, знаю, знаю! Ну, йди ж за мною.

І повів його скрізь по своєму царстві й каже:

— Оце все даю тобі на руки, щоб ти за ним ходив. Оце тобі кінь і птиця. Та, гляди, слухай її, бо як не будеш слухати, то лихо тобі буде.

— Ну, добре, буду слухати.

З тим і розійшлися. Господар пішов у свою хату, а він у свою. На другий день прикликав його господар й каже:

— Я йду на війну, а ти залишайся тут та годуй їх. А ні, то вони так заревуть, що я аж із війни почую. Прилечу сюди й тебе з’їм.

Поїхав він на війну, а Іван пішов до коня і птиці. Нагодував їх, увійшов у хату й сидить. Слухає — гуркотить, стукотить. Вискочив він, дивиться — приїхав господар. Увійшов у хату й питає:

— Що ж ти? Годував мого коня і птицю?

— Годував.

— Ну, гляди! Ти тепер у моїх руках. Що захочу, те й зроблю. Ну, йди ж ти у свою хату, а я трохи відпочину та знов поїду.

Іван обійшов скрізь господарство, а чорт заснув. Потім зайшов Іван у свою хату та й задрімав. Коли це чує, входить до нього господар і будить:

— Вставай, — каже, — скоро вже я буду їхати на війну.

Той встав, умився, пішов, подивився скрізь по господарстві. Коли слухає, зове його нечиста сила:

— Ну, хлопче, я буду їхати. Залишайся.

Попрощалися. Чорт і поїхав.

Іван був у нього вже цілий рік. Залишився сам Іван якраз на Великдень, подивився скрізь, увійшов у стайню та й заплакав. От кінь його й питає:

— Чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли мені нема ні будня, ні свята!

— Не плач, — каже. — Візьми оці бочки, що біля мене стоять та й повипивай їх. Це — сильна вода.

Той нахилився, випив одну бочівку. Кінь йому й каже:

— Підніми оцю бочівку. Як піднімеш, то годі пити, а як ще не піднімеш, то пий і другу.

Іван спробував підняти — не підніме. Він випив і другу.

— Ну, випив? — питає його кінь.

— Випив, — каже Іван.

— Як випив, то попробуй свою силу: перерви цей ланцюг, яким я прив’язаний.

Іван як узявся, ланцюг так і перервався.

— Сідай же на мене тепер, — сказав кінь.

Іван сів, а кінь і питає:

— Як тебе нести? Чи нижче небес, чи вище дерев?

— Нижче небес! — відповідає Іван.

Поїхали вони якраз зранку й летіли цілий день, до заходу сонця.

Коли це Іван і каже коневі:

— Та вже треба відпочити. Дивися: чи нема чого на землі, щоб куди-небудь прилетіти?

— Ні, — каже, — он щось видно, неначе мурашки лазять.

— Ну, то спускайся, — сказав Іван.

Спустилися, дивляться: вівці пасуться, і чабани сидять.

— Здорові, хлопці! — каже Іван.

— Здорові! Чого вам треба?

— Я прийшов, щоб ви мені зварили їсти.

— Чого ж вам зварити?

— Та хоч полови, та великий казан!

Вони йому й наварили. От він узяв та й обмазався увесь половою: він, бач, дуже гарний був, так обмазався, щоб у нього не закохувалися. Далі питає, що їм заплатити за це? Один і сказав: тридцять карбованців. Іван дав їм, сів на коня, попрощався і поїхав.

Приїжджає в одне село — там жив багатий цар. Він зліз із коня, а кінь вирвав із себе три волосинки і дав йому:

— На, — каже, — тобі ці три волосинки. Як треба буде тобі мене, то ти припали одну, я й прибіжу до тебе.

Іван узяв ті три волосинки й пішов. Дивиться — стоїть високий дім. Він задер голову — сидить цар. А в того царя було три дочки.

— Здорові, пане!

— Здоров, брате! Чого тобі треба?

— Та я прийшов, пане, щоб ви мене найняли.

— До чого ж ти наймаєшся?

— До чого хочете.

— Ну, так я тебе найму сад вичищати. Як же тебе зовуть?

— Мене зовуть Голопуз.

От він пішов у сад той. А там був головний садівник. Заставив його увесь садок обкопати, ровом у сажень до полудня. А Голопуз і каже йому:

— Зробіть мені лопату в аршин завширшки, а в сажень завдовжки.

Йому зробили таку лопату. Дали — він і пішов копати рів. Як копне, так у сажень і викопає яму. Обкопав до обіду увесь садок і ліг, відпочиває. От менша донька й каже батькові:

— Заставте його, тату, щоб він до обіду всі доріжки вичистив.

Цар прийшов і каже Голопузові:

— Щоб ти мені до обіду всі доріжки вичистив у садку.

— Добре, я вичищу. Зробіть мені тільки такий стругач, як доріжка завширшки.

Йому зробили. Він пішов чистити. Як зачепив — так. усю доріжку зразу й вичистив. Повичищав усі доріжки до обіду, ліг і відпочиває. Приходить цар:

— Що? Вичистив?

— Вичистив.

А цареві заздрісно. Він і каже:

— От, вражий син! Як він так скоро вичистив?

Далі менша донька знов каже батькові:

— Скажіть садівникові, щоб дов світу одцвівся садок і щоб яблука були.

Цар покликав до себе старшого садівника і каже йому:

— Зроби так, щоб сад до світу одцвівся і щоб фрукти на деревах були!

Садівник іде та й плаче. А Голопуз стоїть за ліскою й питає:

— Чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли заставив цар, щоб до світу одцвівся садок і фрукти щоб були.

— Лягай же ти й спи — до ранку все буде.

Садівник ліг спати. Не спиться йому. Думає, що йому буде завтра від царя.

От Голопуз припалив одну волосинку, що кінь залишив йому. Прибігає кінь.

— Чого ти, господарю, так скоро кличеш мене? Не дав і нагулятися.

— Як же ж мені тебе не кликати, як тут сказав цар, щоб до світу одцвівся садок і фрукти щоб були.

Кінь оббіг раз увесь садок. Як заірже, так увесь сад і зацвів. Далі другий раз оббіг. Як заірже, так увесь цвіт і пообпадав. Третій раз оббіг. Як заірже, так яблука й повиростали. Тоді Голопуз нарвав яблук хустину і поніс до садівника. Розбудив його й каже:

— На, неси й поклади на столі цареві.

Садівник зрадів. Подякував і пішов. А Голопуз заснув під деревом.

Прокидається цар. Дивиться — яблука лежать. Дивується, звідки вони взялися. Не вірить, що це в його садку ростуть. Дивиться — так, ростуть.

Далі йдуть у садок гуляти панни, всі три. Гуляли, зривали яблука та їли. А менша панна побачила, що лежить Голопуз під деревом. Підійшла ближче до нього, дивиться — трошки закотилось у нього щось на лиці. Вона підняла ту шкірку до половини, дивиться — красень! Вона й закохалася в нього.

От трохи згодом пан захотів повіддавати своїх дочок заміж. Понаїжджало до нього панів… Стали в рядок. Панни пішли вибирати. Попереду пішла старша. Ходила, ходила і знайшла собі жениха. Потім пішла середульша. І та знайшла. А далі пішла менша. Ходила, ходила аж двічі і не знайшла собі пари. Каже:

— Таточку, я не знайшла жениха!

— Ну, так я віддам тебе за Голопуза! — сказав, розсердившись, цар.

Вона й зраділа:

— Добре, я вийду за Голопуза.

Повіддавав він усіх дочок; старших за панів, а меншу — за Голопуза. Дав їм земельку — вони там і живуть.

От усі царі збунтувалися, що він віддав свою дочку за мужика, і стали з ним за це воювати. Приходять сестри до Голопуза й кажуть йому:

— Пусти сестрицю з нами проїхатися.

— Нехай їде, тільки назад привезіть.

Поїхали вони. А Голопуз присмалив волосинку. Прибігає кінь.

— Чого тобі треба, що ти мене кликав?

— Проїхатися, — сказав Голопуз.

— Улізь же мені в праве вухо, а в ліве вилізь.

Він уліз і виліз звідти таким юнаком, що ні здумати, рі згадати, тільки в казці сказати. Сів на коня та йде назустріч сестрам тим. Доїхав до них і навмисне впустив батіжок. Старша сестра і говорить меншій:

— Піди, підніми тому юнакові батіжок.

Вона встала з візка, підняла, віддала йому й поцілувала його в руку. Проїхали тоді повз нього сестри й питають меншу сестру:

— Ти знаєш, хто це такий гарний?

— Не знаю, хто це такий.

А вона пізнала, що то її чоловік, тільки не хоче сказати, що він.

От зробив собі Голопуз намет і лежить у ньому. Прибігає до нього від того царя посланець. Просить, щоб прийшов та поміг йому воювати.

— Я не хочу нікому допомагати. Я буду на тій стороні, що сильніша буде. Приїду після.

Приїхав він і пішов до царя, на його сторону. Побив усіх супротивників, і цар став переможцем. Цар запросив його у свій дім і хотів пригостити. А він і каже:

— Ні, я не хочу нічого.

Поїхав додому у свою землянку. Коня пустив і зробився знов Голопузом.

От захотіли вдруге царі воювати із цим царем, його тестем. Знову прийшли сестри, просять, щоб він відпустив сестру проїхатися. Він відпустив, але з тим, щоб знов назад привезли. Сестри поїхали, а він припалив волосинку. Кінь прибігає до нього й питає, що йому треба.

— Проїхатися.

— Ну, влізь же мені в праве вухо, а вилізь у ліве.

Той уліз і виліз юнаком. Поїхав назустріч сестрам.

Упустив навмисне батіжок додолу. Менша сестра підняла знов, подала йому і поцілувала в руку. І хоч пізнала, одначе сказала сестрам, що не знає, хто він.

Проїхавши далі, Голопуз знову став, зробив намет і жде. Тут приїжджає від царя посол, просить його на поміч.

Він відповів те, що й уперше. Поїхав, розбив царів, але в хату зайти не захотів на закуску. Поїхав собі додому, коня пустив і знову став Голопузом.

Коли це ті царі зібралися уже втретє воювати на його тестя. Знову прийшли сестри до нього просити, щоб пустив з ними свою жінку погуляти.

— Нехай іде, тільки привезіть назад.

Після того припалив волосинку — кінь прибіг.

— Чого ти мене так скоро зовеш?

— Поїдемо воювати.

Кінь і каже йому:

— Як хто перев’яже мені ниткою ноги, то ти зараз рубай, бо я пропаду.

Поїхали. Він знов упустив батіжок. Менша сестра знову підняла, подала й поцілувала його в руку. Проїхав він далі, поставив намет і лежить. Прибігає до нього посол від царя:

— Їдьте воювати, просив цар, — каже.

Він і поїхав. Як приїхав, так усе військо і розбив. Цар запрошує його до себе:

— Ходім же, вип’ємо. Сильно напрацювалися.

— Ні, я не хочу пити. Я поїду додому.

Хотів їхати додому. Дивиться — у коня поперев’язувані ноги. Він перерубав нитку і ненароком зачепив і собі ногу — кров так і полилася. Менша дочка скинула із себе хустину і перев’язала йому рану. Він розсердився, поїхав додому, відпустив коня і написав кров’ю на дверях: «Хто мене розбудить, тому голову зітну!»

Прийшов до нього цар. Дивиться — лежить Голопуз, біля нього кров. І думає цар: «Оце ж то той самий, що воював!» Хотів його розбудити. Коли дивиться — на дверях написано: хто його збудить, тому він голову зітне. Побоявся цар будити його. Покликав музику. От музика й почала грати. Грає, грає, а його не розбудить ніяк. Аж перед вечором устав він сам і пішов до царя, свого тестя. Цар прийняв його у свою хату, і стали вони жити разом. Після Голопуз згадав, що і в нього є батько й мати, поїхав у те місто, де вони жили. Приїхав туди, а вони вже в&ерли, не застав живих. От він купив собі хату й залишився там жити.

Рубрика: голопуз, діти, жінка, кінь, купець, чоловік, чорт.