Наверх ↑
 

Довгомудик

Був собі дід та баба, і унадився до них довгомудик курчат тягати. Перетаскав усіх, а то прийшов і куріпочку забрав. От дід і каже:

— Піду я, бабо, вб’ю довгомудика. Та й пішов.

Іде та іде, дивиться — аж лежить кізячок.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Довгомудика бить.

— І я з тобою.

— Ходім.

Пішли вдвох. Аж лежить личко.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Довгомудика бить.

— І я з тобою.

— Ходім.

Пішли утрьох. Аж лежить кийочок.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Довгомудика бить.

— І я з тобою.

— Ходім.

Пішли вчотирьох. Аж лежить жолудик.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Довгомудика бить.

— І я з тобою.

— Ходім.

Пішли уп’ятьох. Аж лізе рак.

— Куди ти, діду, йдеш?

— Довгомудика бить.

— І я з тобою.

— Ходім.

Пішли ушістьох. Аж біжить півник.

— Куди ти, діду, йдеш? Довгомудика бить.

— І я з тобою.

— Ходім.

Прийшли. Аж стоїть довгомудикова хата. Вони у ту хату, аж довгомудика нема. Вони і поховались там: жолудик у піч поліз, кізячок на порозі ліг, личко під порогом, кийочок на горище зліз, рак у помийницю ускочив, півник на жердочку злетів, а дід поліз та на печі і ліг. От прибіга довгомудик, а жолудик у печі розпаривсь та:

Довгомуде, довгомуде!
Прийшли к тобі добрі люди.
Куріпочку слобонити.
Хотять тебе вбити.

Довгомудик:

— Що, що таке? А жолудик знов своєї, а це як розігрівсь добре та тільки: лусь, лусь!

Як злякається довгомудик — та до помийниці, а рак його за ногу. Він на жердочку, а півник його у головку. Він тоді до порога, осковзнувся на кізячок, упав та у личко запутавсь, а кийок — з горища та й убив його.

Дід тоді забрав куріпочку, шкурку (довгомудикову) узяв та й пішов собі.

Рубрика: баба, дід, довгомудик, півень, рак.



Додати в закладки