Наверх ↑
 

Непрактичний хлопець

В одному селі був у вітця син, котрому вже давно перейшло за двадцять п’ять років, а він іще ніколи не бував у місті та й на грошах не розумівся. Не вмів той хлопець ні продати, ні купити не лише теля, а й мале порося. Словом, був непрактичний. А старий дуже хотів, аби його син дещо вторгував, бо як такий проживе на світі, що не вміє купити собі й пари постолів!

Одного разу дав йому старий аж сто золотих і наказав так:

— Піди із сими грішми на торговицю і там, на торговиці, купи пару волів; потім, коли вдасться, продай ті воли, але так, аби щось заробити. А собі купи другу пару волів. І знову їх продай, але продай дорожче, аби ти наостанку залишився з виграшем.

То було добре задумано! Хлопець узяв сто золотих і подався в місто. Йдучи, твердо вірив, що тепер так красно поторгує, аж уся торгови¬ця зачудується. А то було місто, в якому жив цар, воно лежало десь далеко, й за один день хлопець ніяк не міг дійти туди пішки. Він вирішив в одному селі переночувати. Але яке- то — непрактичний: дарма ходив од хати до хати, ніде не хотіли прийняти його на ніч. Усюди чув одне: не знають, що він за один, може їх обікрасти… Лишилася лише одна хижа, де не побував. Хлопець підійшов, постукав у вікно й почав проситися переночувати. Почув жіночий голос:

— Чоловічку добрий, не можу я взяти тебе на ніч, бо у мене хижа повна дітьми. Вже й дихати нічим.

Тут хлопець почав міркувати й зміркував так, що ліпше йому перетерпіти, як до ранку трястися на холоді. Та й просився далі — най приймуть його переночувати.

Пошкодувала жінка подорожнього і впустила його до хижчини. Зайшов він і ледве встояв на ногах, мусив відчинити одразу вікно й провітрити кімнату.

— Чому спите в такій задусі? — звідує ґаздиню.

— А що маю робити? — каже бідна жінка. — Діти голі й босі, сплять на землі поко¬том — то боюся їх захолодити. Небіжчик чоловік лишив одні борги, а поховати його задарма не хотіли ні піп, ані дяк; ще й корчмар не хотів дати на віру, аби справити комашню, бо й так йому винні. Мусили все продати із хижі.

— Но, не журіться, — сказав хлопець, — я виплачу ваші борги.

Другого дня, коли сяк-так залатав жінчину біду, втямив, що розійшлися всі сто золотих. Не лишилося йому нічого іншого, як іти по світу, бо тепер боявся вернутися додому. А бідна жінка з радості аж плаче й не надякується йому:

— Ой, мав би-сь добру доленьку за те, що споміг нас, бідних! Мав би щастячко!..

З тим напуттям леґінь і пішов. Іде, іде — й потрапив у хащу. Нараз при дорозі увидів криницю, а коло неї — хлопчика. Не встиг запитати, як дітвачина опинився в такій глушині, — той почав проситися:

— Няньку, візьміть мене із собою!

— Який я тобі нянько? — зчудувався леґінь.

Але дітвак не переставав казати своє — просив та просив, аби його взяти із собою. І леґінь відповів:

— Добре! Візьму тебе. Але мусимо йти пішки, бо не маємо коня.

— Як ви, так і я, — погодився хлопчик.

Ішли, скільки йшли, і як дісталися до міста, поминки.

Першим ділом зайшли під шатро, де можна поїсти. Але тут леґінь згадав, що у нього немає ні крейцера. Не залишилося нічого, як сидіти й слухати розмови про новини в місті.

— Ей, голуби любі, — оповідала перекупка, — дуже в нас велика новина! Цар дав оголосити, що його донька дуже хвора, та й досі не знайшовся такий чоловік, котрий знав би щось допомогти.

— Няньку мій дорогий, — заговорив дітвак. — А ми її вилікуємо, правду я кажу?

Леґінь, що й без того не міг собі ні в чому дати ради, видивився на малого хлопця й покрутив головою, даючи тим знати, що не можна таке лопотіти при язикатій жінці. Та дітвак — дітваком, не знає, що лепече. Каже далі:

— Вилікуємо!

Йой, як ухопилася пліткарка за ту бесіду, то вже і не знала, на котру ногу стати, так її свербіла нетерплячка переказати все цареві. Нараз вона лишила торговицю й — до царського двору, бо хотіла першою передати вістку, що там такий і такий купець та його син знають якість чари для хворої царівни.
Скільки було при дворі прислужників — усі побігли розшукати купця з хлопчиком, аби привести їх до хворої царівни. Доставили обох до палацу, а цар мало не плаче:

— Як можете щось допомогти, вилікуйте її, бо вже давно, й не знаю відколи, ні жива ні мертва!

Безпорадний леґінь відпирається:

— Та я не розуміюся в лікуванні. Ото дурне дітвача щось лопотіло під шатром, але я за нього руку не кладу! То не мій дітвак, бо я ще й не жонатий!

А малий своє:

— Няньку, не журіться, вилікуємо молоду царівну!

Що було чинити? Не встиг леґінь сказати ні слова, як їх уже спровадили до хворої. Коли зосталися одні, хлопчина шепнув:

— Няньку мій солодкий, вийміть лишень із кишені жакета золотий листок!

— Що ще за листок? — аж трусить легінем. — Не є в мене ніякого золотого листка!

— Є, няньку, є! Ви сягніть рукою у кишеню — він там, — квапить хлопчик.

Леґінь розгубився, не знав, що й казати. Вже сердився й не сердився, але сягнув рукою у кишеню і — диво дивне! — там справді лежав золотий листок. Малий дохторик одразу приложив його до чола царівни, і її бліде лице помалу-помалу — та й зарожевіло.

З великою радістю старий цар сказав:

— Ну, синку мій, я перед тобою буду боргувати, ачей, на віки вічні! Якщо кажеш, що ти нежонатий, візьми собі за жону одну з моїх доньок — у мене їх три. Правда, одна уже вдовиця, вибирай котру хочеш, радо візьму тебе своїм зятем.

Легеневі дуже сподобалося таке цареве слово, і він повів оком до наймолодшої царівни, яка уже цілком виздоровіла. Але хлопчик смикнув його за рукав:

— Няньку мій солоденький, не вибирайте жодну із дівок. Беріть собі вдовицю, бо ви не знаєте, як жити, вам треба мудру жінку.

Леґінь подумав, що насправді він дуже безпорадний, тому послухав ту пораду й попросив за жону вдовицю. Цар із того дуже здивувався:

— Чую, синку мій, що ти собі вибрав мою доньку-вдовицю. Раз так, то я передаю тобі одразу півцарства.

І справили велике весілля.

На другий день малий хлопчик каже:

— Няньку мій солоденький, піду я вже додому й залишу вас самих. Та ви тепер на доброму місці.

Ви, людкове чесні, й не збагнули, хто був той дітвак, котрий так уміло все робив. А то було те щастячко, яке легіневі просила бідна жінка.

Рубрика: бідний, діти, царевич, чоловік.



Додати в закладки