This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Як равлик хатинку шукав

Колись давно равлики не мали хаток на спинах. Вони мокли під дощем і мліли на сонці, тому й було їх дуже мало.

І от одного разу маленький, але дуже сміливий равлик, якого звали Повзунець вирішив знайти собі хатинку.

Для початку поповз наш равлик у поле. Довго блукав він між травинками та волошками, аж раптом натрапив на невеличку нірку.

“Ну ось! Тепер у мене буде власна домівка, де я зможу жити в теплі та затишку!”, – зрадів Повзунець, і вже було надумав залізти у свою нову оселю, аж тут звідки не візьмись вискочило мишеня і жалібно пропищало:

– Равлику, будь-ласка, віддай мені цю нірочку. Я маму загубив, і тата загубив, а тут у полі шуліки літають, схопити мене хочуть, а сховатись ніде. А я ж іще маленький! Дозволь мені тут пожити!..

Шкода стало Повзунцю мишеня. Подумав він, подумав, та й промовив:

– Ну, гаразд. Живи. Я собі ще щось знайду. Але ж дивись, не втрачай пильності та будь обережним.
Зраділо мишеня і миттю зникло в нірочці. А Повзунець вирушив далі.

Невдовзі наш равлик опинився у лісі. І відразу натрапив на великий та кудлатий кущ. Зрадів равлик: “От тут і буде моя оселя! Місця багато, затишно, і чути як пташки співають! Буду тут жити!”. Тільки-но равлик так подумав, як перед ним з’явилася ціла зграя різних комашок. І заплакали вони:

– Равлику, любий, віддай нам це місце! Нас он як багато, а жити нема де. А тут нам добре буде, бо і пташки нас не помітять, і люди не потопчуть. Ми ж такі маленькі та беззахисні!

Добре серце мав Повзунець. Шкода йому стало комашок. Тому вирушив він далі, залишивши таке гарне місце малятам.

Аж тут побачив равлик деревце невелике, а в ньому дупло маленьке. Подумав Повзунець і вирішив:
“Підніматись важкувато буде, зате тепло всередині і краєвид гарний. Залишусь я, мабуть, тут жити”. І хотів уже залізти у свою нову домівку, аж тут чує – схлипує хтось. Оглянувся, а біля нього дві білочки маленькі ридають.

– Що трапилося? – запитав Повзунець.

– Ми жили в сусідньому дереві, а його зрубали. І тепер ми залишилися без хатинки. Нам холодно і нема де спатки. А ми так натомилися!..

Защеміло в Равлика серденько. Згадав він, як йому без домівки важко і так шкода стало Повзунцю білочок. Вимовив він:

– Ось тут є деревце. У ньому дупло невеличке, але вам вистачить. Живіть собі тут, а з часом, можливо, щось краще знайдете.

Затанцювали від радощів білочки і побігли зі своїм новим житлом знайомитись.

А Повзунець згорнувся калачиком і заплакав – так шкода йому себе стало.

– Ніде нема мені хатинки! А я такий стомлений. Всі мають де жити, і мурашка, і пташина, і звірятко, а я – ні. Ніде мені навіть головцю притулити…

І тут з’явилася перед Повзунцем Чарівниця Лісова. Махнула своєю зеленою палицею і промовила:

– Бачила я, равлику, як ти іншим допоміг, хатинки їм повіддавав, хоч і собі міг залишити. Добре у тебе серце, хоч ти і маленький зовсім. Тому подарую я тобі особливу хатинку. Будеш ти її постійно при собі мати. Захочеш – заховаєшся, захочеш – вилізеш. І зручно тобі буде, бо рухатиметься вона слідом за тобою.

Ось так і з’явилися у равликів на спинках будиночки. А все завдяки маленькому хороброму і дуже доброму Повзунцю.

Рубрика: білочка, комашка, мишка, про тварин, равлик.