This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Як заєць ошукав ведмедя

Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дужий та лютий!.. Піде було по лісі і душить та роздирає все, що здибав.

Ліс був великий, і звірини в ньому багато, та проте страх пішов на всіх. Адже так і року не мине, а в цілому лісі душі живої не залишиться, коли бурмило буде так господарювати.

Рада в раду, присудили звірі вислати до ведмедя посланців і сказати йому: «Вельможний пане ведмедю! Що ти так знущаєшся? Одного з’їси, а десятьох зі злості роздереш і покинеш!.. Адже так до року, та й душі живої в лісі не стане. Ліпше ти ось що зроби: сиди собі спокійно в своїй гаврі, а ми тобі будемо щодня присилати одного з-поміж нас, щоб ти його з’їв».

Вислухав ведмідь тієї мови та й каже:

— Добре! Але пам’ятайте собі: як мене хоч одного дня одурите, то я вас усіх пороздираю!

Від того дня почали звірі день поза день ведмедеві одного з-поміж себе посилати. Почали кидати день у день жеребки: на кого впав, той і мусив іти до ведмедя…

Одного дня випав жеребок на зайця. Перелякався бідний заєць так, що й не сказати!.. Та що було робити? Ходили другі, мусить і він. І не змагався. Тільки випросив собі годинку часу, щоб із жінкою, діточками попрощатися. Та поки жінку знайшов, поки всю свою сім’ю скликав, поки попрощались та наплакалися, та наобнімалися, то вже сонце геть з полудня звернуло. Врешті прийшлося зайцеві рушати в дорогу.

Іде бідолаха до ведмежої гаври, Та не думайте, що йде заячим кроком-скоком, що біжить вітрові наздогін! Гай, гай! Тепер бідному зайцеві не до скоків. Іде нога поза ногу, іде та й постоює, та все рясні сльози
витирав, та зітхав так, що аж лісом луна йде. Аж ось бачить: серед лісу криниця кам’яна, оцямрована, а внизу вода глибока.

Став заєць над цямриною, заглядав вниз, а його сльози тільки кап-кап у воду. Та й зразу повеселішав і аж підскочив з радості. В його голові з’явилася щаслива думка: якби це йому й самому від смерті врятуватися і всіх звірів вибавити від цього лютого та безрозумного вежмедя.

І вже не плачучи і не зітхаючи, а щодуху біжучи, він поспішав до ведмежої гаври.

Було вже надвечір. Ведмідь весь день сидів у своїй гаврі та ждав, коли-то звірі пришлють йому когось на, обід.

Ждав і не міг нікого діждатися. Голод почав йому докучати, і разом з голодом почали злість підступати підсерце.

— Що ж це? — ревів ведмідь. — Що вони собі думають? Чи забули про мене, чи, може, їм здавтьея, що одною вороною я маю бути два дні ситий? О, прокляті звірі! Коли мені зараз не прийде від них страва, то клянуся буком і берестом, що завтра скоро світ рушу до лісу і повидушую все, що в ньому в живого! І одного хвоста не лишу!..

Та минала хвиля за хвилею, година за годиною, а страва не йшла.

Надвечір вже ведмідь не знав, що з собою зробити з голоду й лютості.

В такому настрою застав його заєць.

— Га, ти, помано, ти, хлистику, ти, гусяче повітря, — кричав на нього ведмідь. — Що тисобі думаєш, що так пізно приходиш? Та я тебе, такого комара, маю цілий день голодний ждати?..

Затремтів заєць, почувши ведмежий крик і люті ведмежі слова, та скоро отямився і, ставши на задніх лапках перед ведмедем, промовив, як міг, найчемніше:

— Вельможний пане! Не моя в тому вина, що так пізно приходжу. І звірів не можеш винуватити. Сьогодні, в день твоїх іменин, вони, ще вдосвіта зібравшися, послали для тебе нас чотирьох, і ми всі вітром пустилися до тебе, щоби ти, вельможний паночку, мав сьогодні добрий бал.

— Ну, і що ж? Чому ж так пізно приходиш і де там тих троє? — запитав ведмідь.

Трапилася нам дуже погана пригода, – мовив заєць. Міркуючи, що в тому лісі немає іншого пана, крім тебе, йдемо собі спокійнесенько стежкою? коли із кам’яного замку вискочив величезний ведмідь та й до нас: «Стійте!» — кричить. Ми стали. «Куди йдете?» Ми росповіли по правді. «Го, го, – крикнув він. — Нічого з того не буде! Це мій ліс, і я не дозволю, щоб ви м’ясом годували якогось приблуду, що тут не має ніякого права! Ви мої, і я беру вас собі на обід!» Почали ми проситися, благати, почали говорити, що нині твої іменини і дуже негарно буде, коли ти в такий день лишишся без обіду. Та де тобі! Ані слухати не хоче. «Я ту пан, — кричить, — і я один маю на вас право! І ніхто мені тут не смів втручатися!» І взяв ще усіх чотирьох до свого замку. Ледве-ледве я упросив його, щоб хоч мене одного пустив до тебе. Тепер, вельможний пане, сам поміркуй, чи ми винні в тому, що ти сьогодні з голоду намлівся, і що тобі далі робити.

Почувши це, ведмідь аж увесь наїжачився. Вся злість обернулась на того нового суперника, що несподівано став йому на дорозі.

– Це ще який непотріб непотрібний посмів сюди вдертися! — ревів він, дряпаючи землю пазурами. — Гей, зайче, зараз веди мене до нього, нехай його розірву на дрібні шматочки!

— Вельможний пане, — мовив завць. — Це дуже могучий пан, страшний такий.

— Що? Ти думаєш, що я буду йото боятися? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто буде дужчий!

— Вельможний пане, але він живе у кам’яному замку.

— Е, що там мені його замок! Веди мене до нього, вже я його дістану, хоч би він сховався на самий вершок найвищого дерева.

Попровадив заєць розлюченого ведмедя до криниці та й каже:

— Велика твоя сила! Бач, твій ворог як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свого замку.

— Де він? Де він? — кричав ведмідь, оглядаючись навкруги і не бачачи нікого.

— Ходи сюди і заглянь ось тут! — мовив заєць і підвів ведмедя до криниці.

Став ведмідь над цямриною, глянув униз — аж там справді ведмідь.

— Бачиш свого ворога, — мовив заєць, — як заглядав із свого укріплення?

— Я не я буду, коли його звідти не дістану! — мовив ведмідь і як не рикне з цілого ведмежого горла у криницю!

А з криниці як не відіб’ється Його голос вдвоє сильніше, мов з величезної труби!

— Та так? — скрикнув ведмідь. — Ти мені ще грозиш? Чекай же, я тобі покажу!

Та за цим словом ведмідь бабах до криниці та й там потонув.

А заєць скочив щодуху до звірів і розповів їм, яким-то способом він змудрував ведмедя і вибавив їх усіх від тяжкого нещастя.

Не треба вам казати, яка радість запанувала в цілому лісі.

Рубрика: ведмідь, заєць, про тварин.