Наверх ↑
 

Про матір-зозулю

Жила в одному далекому селі бідна вдова. І було в неї чотири сини, один за одного кращий. Та спіткало їх велике горе: захворіла мати, бідна вдівка, лежить сама в хатині, й нікому навіть води подати.

От прийшов з поля найстарший син та й каже мамі суворим голосом, чому вона не приготувала обіду. А бідна вдівка зітхнула тяжко і каже:

— Подай, синочку,мені скляночку водички, може, я вип’ю та здужаю піднятись.

Розсердився старший син — не звик мамі допомагати. Грюкнув дверима й пішов.

Так само зробили й два середні брати. Залишилась у матері надія на найменшого сина, котрий десь забарився. Та от він повернувся додому і ще з порога крикнув:

— Мамо, подавай їсти!

А як побачив, що мати не підіймається з постелі, розсердився:

— Чого це ти й досі їсти не зварила?

— Синку, — каже мати, — я нездужаю. Подай мені склянку води!

Молодший син грюкнув дверима й вийшов надвір.

Зайшли ввечері сини до хати й бачать, що у матері виростають крила й покривається вона зозулиним пір’ям. А на ранок перетворилася вона зовсім у зозулю, випурхнула у вікно. Стали сини їй у слід плакати, прощення просити, каятися. Та почули тільки Й останні слова:

— Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!

Рубрика: бідний, діти, жінка.



Додати в закладки