Наверх ↑
 

Казка про Івана-дурника

Жив у селі дуже багатий чоловік, а в нього була некрасива примхлива дочка Одарка. І захотіла вона вийти заміж за найкращого й найбіднішого в селі хлопця, Івана. А Іван любив Устинку й женився на ній. Вони жили бідно, але щасливо. А багата не могла цього пережити. Знайшла вона циганку-ворожбитку, щедро заплатила їй, і ворожка дала їй дурного зілля, дурман-трави, сказавши, що цей напій зробить Івана дурником, а розум його знаходитиметься на кінчику вусів. Розум може повернутися, коли вуса зроблять добре діло, допоможуть у біді.

На одному весіллі в селі багачка підкралася й налила в Іванову чарку варива циганки-ворожбитки. Іван випив і став дурним. Стали вони з Устинкою жити ще бідніше. Дожилися до того, що нема в чому й їсти зварити. Каже Устина чоловікові:

— Піди, Іване, до моїх батьків та попроси якогось посуду!

Прийшов Іван до тещі та тестя та й говорить:

— Здрастуйте були, казала Устинка, щоб чого дали.

— А що тобі дати?

— Та якогось посуду.

Дала мати йому горщик, макітру, глечик.

— На, Іване, та не загуби.

Іде Іван додому. І його увагу привернула якась ліса, з якої стирчали кілки. Підійшов він до ліси, глянув на кілки і говорить:

— Що, голови померзли? Бідненькі, шапки погубили. Померзли. Я вас зігрію.

Весь посуд начепив на кілки. Прийшов додому, а Устина й питає, де ж посуд.

— Та, батьки нічого не дали.

Пройшов час. Знову посилає Устина Івана до батьків, бо вже нема чого й їсти.

— Іване, сходи до батьків, може, щось з їжі дадуть.

Прийшов Іван до батьків.

— Здрастуйте були, казала Устинка, щоб чого дали.

— А що б тобі дати?

— Та якоїсь їжі.

— На хліба, сала, цибулі, картоплі.

Іде Іван додому. Гарно надворі, яскраво світить місяць. Оглянувся Іван — а за ним тінь.

Каже їй Іван:

— Чого за мною женешся? Що, їсти хочеш? На їж хліба з салом! Що, з’їла? На ще цибулю й картоплю!

Прийшов Іван додому з порожньою торбиною. Розсердилась на нього Устинка й вигнала з хати. Іде він по діброві. Почалася злива. Бачить — в гнізді пташенята солов’я. Батьки десь літають, а пташенят поб’є град.

Іван думає:

— Треба накрити чимось гніздо. Накрию вусами, щоб не пропали солов’ята.

Та й накрив їх вусами. І диво дивне.

Пропали чари циганки-ворожбитки. Повернувся розум до Івана. Прийшов він додому, помирився з жінкою. І стали вони з Устинкою жити ще краще.

Рубрика: багатий, бідний, діти, жінка, циганка, чоловік.



Додати в закладки