Наверх ↑
 

Про Жар-птицю та вовка

Було в одного царя три сини — два розумні, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на другі, на інші царства. От цар їм і каже:

— Вибирайте собі коней з табунів яких завгодно (а у його багато було, звісно, цар) і їдьте, куди хочете.

От пригнали ті табуни; почали вони вибирати.

Обидва старші вибрали коней щонайлучших, а менший, дурень, узяв найпоганішого коня. От, зібравшись зовсім, виїхали вони усі три однією дорогою. От їдуть та їдуть — усе одна тільки дорога. Коли дивляться далі — стоять три стовпи і від кожного стовпа йде дорога: одна прямо, друга наліво, а третя – направо. На тих стовпах було щось написане; от вони і під’їхали прочитати. От і читають на однім: «Хто поїде дорогою цією, той сам буде ситий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь ситий»; на третім: «Хто поїде цією дорогою, у того вовк коня з’їсть».

От поїхали вони далі: старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середульший — по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший, дурень, по тій, що вовк коня з’їсть.

Тільки що менший проїхав, іде вовк назустріч йому і каже:

— Злізай з коня, я його з’їм!

От дурень — нічого робити — узяв сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня покинув. Коли це доганяє його той же самий вовк:

— Сідай, — каже, — на мене і кажи, куди тебе везти.

А дурень йому в отвіт:

— Вези, куди сам знаєш. От привіз його вовк у великий ліс, а в тім лісі посеред його стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у тій клітці сидить птиця така, аж сяє. От дурень як уздрів її, та й каже вовкові:

— Як би мені украсти цю птицю?

— Йди, — каже йому вовк, — та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бери клітку.

Пішов дурень, зліз на стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку — коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:

— Чого тобі треба?

— Хотів, — каже він їм, — птицю вкрасти.

А сторожі й кажуть йому:

— Це не простая птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.

Пішов від них дурень, а вовк і питає його:

— Де ж птиця, що ти хотів украсти?

— Нема! — каже дурень.

Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного.

— Сідай же, — каже вовк, — швидше та поїдемо.

Сів дурень на вовка і поїхали. Їхали, їхали, — от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам’яні конюшні, а в конюшнях іржуть коні. От вовк і каже дурневі:

— Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за вузду, а за гриву.

Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому ж наказував вовк, бере коня за вузду, а удила тільки — брязь-брязь…

Тут зараз і вискакують сторожі та до нього:

— Чого тобі треба?

— Хотів украсти коня.

— Е, привези нам баришяю, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.

З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питав:

— Де ж кінь?

— Нема! — та й розказав йому, як було і чого требували від його сторожі.

— Сідай же швидше та поїдемо, — каже вовк.

От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться — аж по горі ходить баришня з дівчиною, своєю, значить, слугою.

— Іди ж, — каже йому вовк,— до тієї баришні та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене.

Пішов дурень до баришні та й просить її:

— Пошліть, баршине, по воду: дуже пити хочеться.

Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відказується, що йому не можна зайти.

— От візьми та пошли дівку по воду.

Та й послала, а дурень тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця, навтіки. Прибігли до того місця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та й каже йому:

— Я ж перекинусь баришнею, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, то сідай на його та й їдь швидше по тій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.

Так і зробили. Вовк перекинувсь баришнею; дурень узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного.

Потім посадив на коня баришню, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту баришню, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм:

— Випустіть мене трохи погуляти.

Вони й випустили його, та тільки що випустили — він зараз і перекинувсь вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі, скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця, та й знову йому:

— Я ж знову перекинусь — конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дорога, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи, а то брати уб’ють тебе.

Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв баришню та мерщій і дременув.

От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а баришня й просить його:

— Не засни ж, будь ласкав, а то брати уб’ють тебе і мене.

Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж він уже спить. Давай вона його будить: будила-будила — ніяк не розбудить. От під’їхали туди ж і ті парубки.

— Дивись-но, — каже один, — це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо його, а коня, жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі!

Так і зробили, як сказали: убили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли й поїхали. Незабаром прибіг й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з його кров. От він зараз гадюку убив, а сороці й каже:

— Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.

— В чому ж я тобі принесу? — питає сорока.

Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав їй до одної ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до його в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі — живущою — оживив.

— Та й довго ж як я спав, — каже дурень.

— Якби не я, заснув би ти навіки, — обізвався вовк. — Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з баришнею.

Сів дурень на вовка і поїхали.

Приїжджав додому, коли дивиться — стоїть перед ґанком коляска, а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до воловини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до його, поволік в собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, — так і пурхнула до його: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і баришня та з його братом, така заплакана, — їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня — зараз до його так і кинулась.

— Ось хто мене вкрав, — каже, — за нього й вийду!

Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:

— Роби з братами, що хочеш…

Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з баришнею, братів простив, а вовкові зжарив цілого барана.

От вам казка, а мені бубликів в’язка.

Рубрика: баран, вовк, дівчина, діти, жар-птиця, кінь, чоловік.



Додати в закладки