Наверх ↑
 

Як Бог нагородив бідного чоловіка

Був собі дуже бідний чоловік, і було в нього шестеро дітей. А тут так трапилось, що й сьоме на світ прийшло. От жінка й каже своєму чоловікові:

— Візьми, чоловіче, сокиру та йди на заробітки, бо нема чим і в хрест дитину ввести.

Чоловік узяв сокиру й пішов. Іде він день, іде другий, іде третій, уже забився в пущу таку велику, що ніяким способом не виб’ється з неї. Коли дивиться, аж іде чоловік, такий старий та сивий. От дід і питає:

— Куди ти, чоловіче, йдеш?

— На заробітки йду. Прийшла на світ дитина, та нічим у хрест увести.

— Рубай, — каже, — чоловіче добрий, оце дерево. Я тобі заплачу.

Ото той чоловік рубав три дні. Тоді дід набрав жменю срібла і дав йому. А це був Бог. Забрав чоловік гроші, подякував за роботу і пішов додому.

А Господь Бог зробив так, що його жінка ввела у хрест свого сина. Уже він і виріс, уже вона його й оженила. Дав таки Бог, що вона розбагатіла й поставила дім на три поверхи, сина в дорогу посилає.

А чоловік зайшов у крайню хату та й питає, де б тут переночувати дорожньому чоловікові. Це було те саме село, звідки й він був, тільки він не пізнав. Усе перемінилось: і вулиці, й хати, — так то Бог дав!

— Іди, — кажуть, — от-от у нас на селі є багата жінка, вона всіх приймає: і багатого, і бідного. Нагодує й одежу дасть, як у кого нема.

Ото він і пішов селом шукати, аж дивиться — стоїть дім на три поверхи, такий самісінький, як йому розказували. Він і зайшов.

Жінка його так привітала, наставила вечеряти, що тільки в неї було. Після вечері послала йому постіль, поклала як слід. Не пізнає, що це її рідний чоловік, а чоловік її зразу пізнав, та тільки не признається. А далі думав, думав і питає:

— Чи ти знаєш, жінко, як мене зовуть?

— Бог тебе знає, чоловіче добрий! Ти чоловік дорожній, як я можу знати!

— Як? — каже. — Ти мене не знаєш? Я ж твій чоловік!

— У мене, чоловіче добрий, чоловіка нема вже тридцять три роки. Як у мене прийшов на світ цей син, чоловік пішов на заробітки і, Бог його знає, де він і дівся.

Тоді чоловік назвав її, назвав себе і розказав їй, як вона його із сокирою послала на заробітки. І як він тридцять три роки рубав у пущі і думав, що він три дні робить.

Тоді вони разом стали поживати те добро, що їм Бог дав. Ті гроші, що він додому в жмені приніс, ніколи не зменшувалися. Купить він що на них, хоч би карбованців на сто, — все гроші цілі у нього. І дітям, і внукам його ще залишилося.

Рубрика: бідний, дід, діти, жінка, чоловік.



Додати в закладки