This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Наверх ↑
 

Дівчина Віра

Проти острова Хортиця на лівому березі Дніпра, серед широкої долини стояло дворище. Воно складалося з двадцяти домів із загородами та пасіками. Двома колами стояли доми на долині, яку перетинав своїм руслом потік, що випливав з найближчої гори. На горі ріс ліс, а за лісом простягався травою порослий степ. У дворищі жив господар Радомир із своїми синами, онуками, правнуками та дочкою Оленою. Радомир був високий вісімдесятилітній старець: опікун, суддя й заступник своєї задруги. Задругу скликав ударами булави в мідний котел, що стояв у нього на дворі під дахом. Як тільки загув котел, усі кидали свої роботи й поспішали на подвір’я батька.

Ось одного дня на голос котла зійшлися всі, і Радомир мовив їм: «Взавтра розпочнемо жнива».

Ледве почало зорітй, вийшли всі на поле, а коли зійшло сонце, став Радомир молитися: «Благослови, Білобоже, наші жнива й дай їх скінчити». По молитві звернувся до своїх дітей: «Я вижну перший сніп пшениці. Ти, мій найстарший сину, скрутиш чотири перевесла і зв’яжеш ними той сніп. Його принесу я Білобогові в жертву на Хортиці. Ти, мій другий сину, вбий три коли в землю, і щойно побачиш дим на острові, перев’яжи коли перевеслами, це для бога Велеса та його золоторогих чорних турів».

Незабаром поплив Радомир із старшим сином й Оленою на Хортицю. А на Хортиці росла тристалітня свята липа, під яку приходили люди громадами або поодинці, щоб молитися. На схід святої липи стояв з білого каменю жертвеник Білобога, а на захід чорнів жертвеник Чорнобога. Коли Радомир проходив попри святу липу, побачив під нею спляче мале дівчатко. Це й пшениця на жертвенику згоріла, й сонце на полуднє стало, а ще ніхто не прийшов забрати дитину.

«Якась нещасна мати лишила тут свою дівчинку в надії, що хтось візьме її до себе. Воно збудиться і може втопитися в Дніпрі. Прийміть її, батьку, до нашої задруги»,— прохала Олена.

Дівчинка збудилася, а Радомир підніс її та й промовив: «Приймаю тебе до нашої задруги, та даю тобі ім’я Віра, Тобі, Білобоже, і тобі, боже Велесе, віддаю Віру під опіку, стережіть її від усякого зла».

Дитинка обняла Радомира руками за шию й притулила свою голівку до його лиця.

Коли під вечір всі зійшлися з поля, покликав їх Радомир ударами в котел до свого двору, виніс на руках із свого дому Віру, показав їм її й сказав, що знайшов її під святою липою й прийняв до задруги. Як хто чужий питатиме про дитину, нехай прийде до нього.

Росла Віра серед родини Радомира, збільшувався й добробут з нею в дворищі. Удесятеро стало більше зерна, удесятеро помножилися стада худоби й табуни коней. Мир і згода запанували серед дружини. Віра стала дорогим членом родини, бо всі переконалися, що з нею прийшло щастя до них.

Вірі було вже десять років, коли вона пішла з іншими дітьми в ліс з кошиком по гриби. Діти повернулися, а її не було між ними. Старші розійшлися її шукати. Віра відбилася була від дітей, перейшла ліс і вийшла в степ. Там паслися під лісом золоторогі чорні тури.

«Не бійся їх, Віро, вони тобі нічого не зроблять!» — промовив якийсь голос.

Віра оглянулася. Коло неї стояв високий русявобородий чоловік. Одяг на ньому був голубий і перев’язаний в стані золотим поясом. На голові ширококрилий з золотої соломи капелюх, а в руках довга пастуша палиця, що закінчувалася двома золотими рогами.

«Бог Велес і його золоторогі тури! Мій батько розказував мені про тебе й казав, що ти разом з Білобогом є моїм опікуном»,— сказала радісно Віра й стала пестити турів, що нахиляли до неї свої голови.

«Твій батько шукає тебе, Віро», — казав бог Велес.

Лісом йшов старий Радомир і кликав Віру. Віра побігла до нього.

«Батьку, он бог Велес зі своїми турами. Ой, вже його нема!» — казала Віра й дивилася в той бік, де перед хвилею паслися тури й стояв бог Велес.

«Не кажи нікому, що ти бачила бога Велеса, моя Віро, й ходи тепер додому, бо всі тебе шукають», — відповів Радомир.

Через чотири роки прийшли до Радомира якісь два чоловіки й покликали його на нараду, яку мали відбути на Хортиці дванадцять старшин сусідніх дворищ.

По двох днях повернувся Радомир, на його лиці лежав тяжкий сум. Він скликав свою задругу й промовив до неї тремтячим від жалю голосом: «Щотридцять літ спалюють українці Чорнобогові в жертву живу людину, обрану серед дванадцяти задруг: раз молодця, а раз дівчину. Тридцять літ тому спалено вісімнадцятилітнього молодця, якого знайдено ще дитиною під святою липою. Цього разу призначено нашу Віру, бо й ми знайшли її під святою липою. Я дав у заміну за Віру сто коней і сто волів, щоб їх пожертвували Чорнобогові, та рада не пристала, і вже завтра прийдуть її забрати!»

Зойкнула задруга і замовкла: жаль замкнув уста і спинив сльози.

Вже на другий день з’їхалося одинадцять задруг і облягло дворище Радомира. Наступного дня, ще сонце було не зійшло, вбрали дівчата Віру в чорну сорочку, розпустили її русяве волосся, зв’язали й поклали на ноші, вкриті чорною плахтою. Дванадцять чорновбраних молодців взяли ноші на плечі й понесли їх на берег Дніпра. Тут спустили ноші з Вірою на човен і попливли на Хортицю, де на жертвенику мали її спалити.

Із-за виднокруга піднеслося сонце, люди стали молитися Білобогові, а Радомир припав на коліна й молився, б’ючи поклони: «Не дай спалити, о Білобоже, Віру, потіху моєї старості!»

Незабаром лежала Віра на дровах, що покладені були на жертвенику. Коли дрова стали горіти, линув з ясного неба дощ і загасив вогонь.

«Батьку Радомире!» — проказав старшина чужих задруг, — Бог не хоче прийняти жертви, бо ти не цілим твоїм серцем віддав дівчину Віру на спалення. Він прогнівається на всіх нас і пошле гради, бурі й пошесті. Візьми смолоскип і підпали сам багаття”.

Нараз заревіли чорні тури на березі Дніпра, кинулися до ріки й стали плисти до Хортиці. «Золоторогі тури Бога Велеса!» — закричали люди та й збіглися під святу липу. Тури випливли на острів, підійшли до жертвеника, а найбільший тур став дибки і взяв Віру на свої золоті роги. За хвилю переплили тури ріку і зникли з Вірою у степу.

Роз’їхалися човнами люди, вертався і Радомир зі своїми дітьми додому. Коли дійшли до дворища, вибігла їм назустріч Віра.

Рубрика: дівчина, дід, діти, чоловік.