Наверх ↑
 

Брат Петрусь і сестричка Оксана

В одного селянина померла жінка і залишилося двоє дітей — Петрусь і Оксанка.

Через деякий час батько оженився знову. Мачуха не любила його дітей і все чіплялася до чоловіка:

— Відвези їх у ліс. Не хочу їх бачити.

Терпів селянин, терпів, а потім і каже:

— Ну, гаразд, відвезу. Бог з тобою. Ось тільки почекай до завтра.

А діти не спали і все чули. Вони набрали за пазуху небагато камінчиків і, коли батько віз їх у ліс, тихенько їх кидали і тому знайшли дорогу додому.

А мачуха знову до чоловіка:

— Відвези їх та й годі.

Він так і зробив. Діти цього разу взяли з собою попелу. Кинули на дорогу — сильний вітер попіл розвіяв. Довелося їм у лісі залишитися. Ходили вони, ходили, поки Петрусь не знайшов зброю. Почав він птахів всіляких стріляти, то тим вони й годувалися. Потім побудували хатинку. Побачила її Вовчиця.

Тільки Петрусь хотів вистрілити, а вона йому й каже:

— Не стріляй, я тобі свого сина віддам. Може, він тобі коли-небудь у пригоді стане.

Послухався Петрусь Вовчицю. Так він добув ще звірів: Зайця, Ведмедя.

Іде він лісом і на сопілці грає, а вони, як собаки, до нього збігаються.

Пішов Петрусь якось на полювання. Бачить: стоїть на березі річки палац, високий-превисокий. Обійшов Петрусь з усіх сторін — не знайшов дверей. Видерся по стіні і бачить — всі кімнати порожні, тільки в одній стара сидить. Він її питається: — Хто тут живе?

— Розбійники, — відповідає вона. — Тікай швидше, поки їх нема. Повернуться — уб’ють тебе.

— Нічого, — каже, — я їх не боюся.

Аж чує: земля гуде — це розбійники повернулися. Схопився Петрусь з розбійниками — і всіх побив. Тільки старшого залишив живим і зачинив у коморі.

А потім разом із сестрою і своїми «названими» братами — Ведмедем, Вовком, Зайцем — перебрався до палацу.

От якось зібрався Петрусь на полювання і говорить Оксанці:

— Гуляй у палаці, де хочеш, тільки в комору не заглядай — там розбійник сидить.

Не послухалась Оксанка брата. Тільки він із палацу — вона комору відкрила, дала розбійнику води напитися, а він і каже:

— Уб’ємо твого брата і заживемо у палаці разом.

— А як?

— Звірів запри в комору, а йому пальці зв’яжи шовковою ниточкою.

Вона розбійника послухалась. Звірів у комору зачинила, пальці брату шовковою ниточкою зв’язала.

— Розв’яжй, — просить Петрусь.

Ще тугіше вузел сестра затягнула і покликала розбійника.

Бачить Петрусь, що смерть його приходить, й просить Оксанку:

— Дозволь мені в останній раз на сопілці зіграти?

— Не треба, обійдешся.

Знала, що на звуки сопілки звірі збігаються.

А розбійник сказав:

— Нічого, хай зіграє.

От він грає на сопілці. Почули звірі, силкуються, силкуються, а двері ніяк відчинити не можуть.

Тоді Петрусь говорить:

— Дозвольте Богу помолитися.

— Ну, молись, — кажуть, — востаннє.

Господь Бог молитву почув і допоміг звірам із комори вибратися…

Заєць до Петруся підскочив, шовкову нитку перекусив. Як побачив розбійник Вовка і Ведмедя — пустився навтіки. Повинилась Оксанка перед братом, і зажили вони знову разом з лісовими братами.

Рубрика: ведмідь, вовк, дівчина, діти, жінка, заєць, чоловік.



Додати в закладки